Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 172

Незважаючи на затверджений статут, члени ВУАН намагались відстояти свої академічні свободи та зберегти незалежність як під час ухвалення рішень, так і навіть у діловодних дрібницях. Всупереч ухваленому статуту аж до початку 1930-х рр. відбувались не засідання Ради ВУАН, а, як і раніше, засідання Спільного зібрання. Два додаткові зафіксовані у статуті відділи (педагогіки та медицини), на необхідності яких наполягали урядовці, так ніколи і не були організовані. Були збережені навіть назви та порядкові номери утворених ще 1918 р. відділів.

По суті, ВУАН опиралась практично всім намаганням Наркомосу втрутитись у її наукове життя та регламентувати наукову діяльність, будь-які інструкції та розпорядження «згори» зустрічали спротив. Приміром, у відповідь на повідомлення Наркомосу про відносини ВУАН із закордоном винятково за посередництва свого спеціального підрозділу — так званого «Наукового комітету» — на Спільному зібранні було ухвалено відстоювати право академії безпосередньо спілкуватись із зарубіжними вченими та установами.

Наступним великим (після примусової розробки нового статуту) конфліктом Наркомосу з Академією наук став процес обрання та затвердження нового президента ВУАН. Після відмови Володимира Вернадського наприкінці квітня 1921 р. від головування в академії (вчений залишив Київ у грудні 1919 р. і з того часу обов'язки голови-президента виконував академік Орест Левицький), почалась підготовка до обрання нового президента. У липні 1921 р. більшістю голосів на президента ВУАН було обрано академіка Миколу Василенка.

Проте Наркомос це не влаштовувало. У новообраному президенті академії радянські керманичі бачили передусім «класового ворога». Василенку пригадали його членство в партії кадетів, виконання обов'язків голови та посаду міністра закордонних справ й освіти Ради міністрів Української Держави за гетьмана. Цього було достатньо, аби Раднарком, формально спираючись на норму нового статуту, кандидатуру Василенка не затвердив та наполіг на повторних виборах голови ВУАН. Академія погодилась на перевибори, але вчинила по-своєму. У жовтні 1921 р. знову таємним голосуванням на Спільному зібранні були підтверджені результати липневих виборів, причому навіть із більшою перевагою голосів.

Демарш академії не залишився непоміченим. Наркомос на результати виборів не зважив, затвердження не відбулось. Навпаки, у листопаді спеціальним листом до ВУАН нарком освіти Гринько прозоро натякнув, що академія не справляється із тими завданнями, які стоять перед нею в «добу великої революції», і що таке нехтування «бурхливим струменем життя працюючих мас» може позначитись на забезпеченні її положення як центральної науково-дослідної установи України. Нарком фактично погрожував непоступливим вченим. Ситуацію намагались розхитати і зсередини: в кулуарах активно велись розмови про Кримського як про можливого президента.