Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 142

Геннадій Єфіменко

Отже, запроваджений 1921 р. неп допоміг відбудувати економіку і накопичити певні ресурси. Але успіхи на цьому шляху, як і зміна більшовицьким вождем своєї точки зору на соціалізм, не стали тими чинниками, які б змусили компартійне керівництво переглянути заплановані раніше шляхи до комунізму. Економічна політика доби непу з її дозволом на приватну власність і вільну торгівлю в уявленнях керівних кіл СРСР залишилася несумісною з комуністичним майбутнім.

Від часу запровадження непу прихильники комунізму бачили в ньому тимчасову поступку, від якої невдовзі збиралися відмовитися. Власне, саме ця визначена тимчасовість і спонукала їх доволі лояльно ставитися до непу. Водночас селяни, одержавши 1920 р. (в Україні) землю і з 1921 р. крок за кроком отримуючи більше свободи у своїй економічній діяльності, до 1928 р. теж мали вагомі підстави вважати радянську владу «народною», тобто зберігали ілюзії щодо її завдань. Тим більше, що більшовицькі керманичі час від часу запевняли, що повернення до масового насильства більше не буде. Економічно більш-менш стерпні умови для існування було створено навіть приватним підприємцям, але, з огляду на панівну в державі ідеологію, майбутнього в них не було. З переходом до індустріалізації накопичені в часи непу ресурси мали поступово реквізуватися державою — інші шляхи у владній верхівці навіть не розглядалися. Наявна рівновага станом на кінець 1927 р. не мала жодних шансів зберегтися. Чиїсь ілюзії мали бути зруйновані. І в першу чергу це стосувалося тих, у кого не було владних повноважень.

Від суб'єкта до об'єкта: відносини між УСРР та РСФРР/СРСР у міжвоєнний період

У російсько-українському договорі від 28 грудня 1920 р. радянська Росія юридично вперше визнала незалежність УСРР. Вже в березні 1921 р. було проголошено неп. Нові умови передбачали інші правила збору та розподілу ресурсів. У зв'язку з частковим поверненням ринку постали завдання створення місцевого, республіканського та, як тоді казали, загальнофедеративного бюджету. Для їх наповнення потрібно було не лише формально, а й фактично визначити права та обов'язки різних управлінських гілок. Нова економічна політика вперше змусила все підраховувати. Вона призвела до того, що, як, зауважив у травні 1922 р. Володимир Ксандров, Наркомфін «з органу постачання перетворюється в орган господарчий». Українські урядовці дедалі виразніше бачили зиск України. Оскільки саме на них Кремль покладав відповідальність за становище в Україні, то вони почали вимагати прав та повноважень.