Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 141

Якщо осмислити сказане Леніна в контексті ставлення до приватної власності та ринку, то випливає такий висновок: висловлена у статті «Про кооперацію» концепція «кооперативного соціалізму» означала відмову від комуністичної доктрини, принаймні у тому її вигляді, у йому вона була відома більшовикам. Але отримати партійне схвалення такої лінії було неможливо. Адже двома роками раніше, коли йшлося лише про тимчасову відмову від політики комуністичного будівництва, було дуже важко довести потребу такого кроку.

1921 р., щоб переконати партійців у необхідності непу, модератори такої зміни неодноразово наголошували на суворій незмінності й незамінності комуністичної доктрини. Але навіть такі аргументи у той час Леніну довелося активно підкріплювати величезним особистим авторитетом. Лише сукупність усіх факторів зробила можливим організований поворот до непу 1921 р. Тепер же йшлося про зміну комуністичної доктрини, тобто того чинника, гарантована незмінність якого 1921 р. спонукала значну частину компартійно-радянського апарату погодитися на неп. Сказати про це своїм однопартійцям прямо Ленін не наважився. На наш погляд, для такої застороги були вагомі підстави, бо нові аргументи мало б хто зміг сприйняти.

На час вказаної публікації Ленін був уже фізично немічним, а новий удар хвороби в березні 1923 р. зробив його зовсім недієздатним. Отже, він не отримав можливості навіть спробувати переконати хоча б частину партійної верхівки в необхідності впровадження тих засад будівництва нового суспільства, які тепер визнав за необхідні, а раніше затято заперечував. А Бухарін, який загалом схилявся до підтримки нової ленінської концепції, не мав ані механізму, ані авторитету, ані сили внутрішнього переконання, щоб до кінця відстоювати свої нові (і, слід визнати, не остаточно сформовані) погляди.

Величезний авторитет Леніна в партії врешті-решт сприяв широкому обговоренню і навіть формальній підтримці компартійно-радянським апаратом ідеї кооперації селянства. Однак при цьому була вихолощена суть запропонованої вождем ідеї. Інакше кажучи, його однопартійці вчинили з його ідеєю так само, як він свого часу обійшовся з популярними в суспільстві ідеями та гаслами. Так, як, наприклад, у 1917—1918 рр. це сталося з концептом федералізму, коли «федерацією» було названо надцентралізовану радянську Росію, або з формальним визнанням національних прав України, коли ті права здебільшого були знехтувані. Після смерті Леніна про відмову чи хоча б корекцію комуністичної доктрини насправді ніколи не йшлося. Програма РКП(б) зразка 1919 р. залишалася тим дороговказом, від втілення в життя якого партійна верхівка, попри всі внутрішні чвари, відмовлятися не збиралася.