Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 107

Затверджений 5 лютого 1920 р. Всеукрревкомом новий земельний закон забороняв відводити землю під радгоспи «без цілковитої переконаності в доцільності їх створення». Всі поміщицькі, казенні, монастирські й церковні землі передавалися в користування селян. Передавалася також частина земель радгоспів, організованих 1919 р. на базі поміщицьких маєтків. Норми зрівняльного поділу визначалися відповідно до місцевих умов. Закон визнавав недоторканними форми землекористування, що зберігалися на той час (подвірну, хутірську, відрубну, общинну). Коли землі бракувало для наділення за встановленою нормою, її мали брати з державного фонду або від радгоспів і цукрових заводів. У розпорядженні цукрових заводів залишилася тільки третина землі, відведеної їм 1919 р. У результаті аграрних перетворень українське селянство одержало 13 193 тис. десятин землі додатково до дореволюційного фонду землекористування 19 396 тис. десятин. Це рішення посилило ілюзії селянства щодо більшовицької влади та істотно знизило його повстанський потенціал 1920 р.

Розподіл поміщицьких земель відбувався за принципом зрівняльності. Однак незабаром цей принцип було поширено і на селянське землекористування. Влітку 1920 р., вже з допомогою комнезамів, про які буде згадано далі, почалася масштабна кампанія — похід на куркулів. У звіті Наркомзему за 1920 р. відзначалося: «Весна і літо нинішнього року пройшли під знаком ліквідації куркульства: ділили землю, реманент, худобу, майно. Поряд із політичним розгромом куркулів відбувалося й економічне знекровлення міцного селянського господарства». Зрозуміло, що такий розгром супроводжувався масованою пропагандистською кампанією з використанням агіток.

Автори вказаного звіту Наркомзему визнавали, що ліквідація великих селянських господарств підривала продуктивні сили села, але відзначали політичну необхідність таких кроків. Так, нарком землеробства УСРР Д. Мануїльський на сесії ВУЦВК висловився цілком відверто: «Зрівняльна аграрна революція призвела, звичайно, до розпорошення селянського господарства і з точки зору виробничої відкинула нас далеко назад. Але з політичної сторони це було необхідно: опорою на селі не могли бути міцні фермери, а повинні були бути незаможні селяни. Розпорошення землі повинно було сприяти падінню виробництва, але ці „витрати“ були необхідні революції».

Питанням виживання влади було здобуття продовольства. Першим кроком стало запровадження хлібної продрозкладки з урожаю 1919 р. Відповідний закон 26 лютого 1920 р. підписали голова вже відновленого Раднаркому УСРР X. Раковський і нарком продовольства Мирон Владимиров. Продовольча розкладка затверджувалася в обсязі 160 млн пудів. Найбільший тягар припав на хліборобні південні губернії. Хліб мав вилучатися у чотири строки: до середини березня — третина завдання, до кінця квітня — чверть, до середини червня — ще третина. До початку липня вимагалося виконати всю розкладку.