Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 102

На день раніше від звернення В. Леніна постанова про рівноправність мов була ухвалена українськими вищими владними органами. Одним із перших рішень після формального відновлення діяльності ВУЦВК (чи, точніше, його Президії) став декрет «Про застосування в усіх установах української мови нарівні з великоросійською». У ньому відзначалося, що дія декрету поширюється на всі громадянські та військові установи, а за відмову або ухилення від прийому справ на будь-якій із двох мов «винні будуть притягатися зі всією суворістю військовореволюційного часу». Втім, загроза суворих покарань за «мовні злочини» була винятково пропагандистським кроком.

Та навіть після таких рішень вказівки антиукраїнського (в мовному сенсі) характеру не припинилися. Так, на початку березня відповідальний за Україну член колегії Наркомату шляхів сполучення РСФРР Аркадій Розенгольц видав наказ про заборону залізничникам на території УСРР робити усні доповіді керівництву українською мовою. Раковський звернувся до ЦК РКП(б) й отримав карт-бланш для ліквідації цієї ситуації. Результатом стала директива до губревкомів та губпарткомів, у якій відзначалося: «На доповнення до циркуляру про рівноправність на території Української республіки української та російської мов цим роз'яснюється, що в усних зносинах українська мова може вживатися так само, як і російська, і незнання української мови не може слугувати підставою для відмови від прийняття заяв та доповідей. Цим ліквідуються існуючі недоречності й українська мова на залізницях в усіх відношеннях прирівнюється до російської мови». Додамо, що, на жаль, навіть після 25 років незалежності проблема усного вживання української мови в деяких державних установах ще не втратила актуальності. 1920 р. була зроблена також спроба поширити українську мову у військову сферу — після запеклого спротиву частини військової верхівки таки вдалося відкрити курси Червоних старшин із викладанням українською мовою. Це мало чималий пропагандистський вплив в у мовах війни з польсько-українським військом.

12 липня політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання про українську мову в школах. Було вирішено доручити Г. Гриньку (на той час — нарком освіти) розробити та внести до розгляду Раднаркому декрет про обов'язкове викладання української мови в усіх українських школах. Після певних перипетій (була навіть створена комісія з підготовки заходів на виконання постанови ЦК КП(б)У про поширення української мови, що проіснувала трохи довше двох тижнів) 21 вересня 1920 р. Раднарком УСРР ухвалив постанову «Про введення української мови в школах та радянських установах». У ній чимало говорилося про поширення української мови в різного роду установах, про організацію вечірніх шкіл для радянських службовців з її вивчення, про поширення переважно українською мовою агітаційної літератури, виданої Наркомпродом та Наркомземом, про збільшення книговидання українською мовою, про необхідність мати в кожній губернії не менше однієї україномовної газети тощо. Однак положення про те, що українська мова обов'язкова для вивчення в усіх школах, у тому числі й російськомовних, у постанові не було.