Читать «Тримай мене міцно» онлайн - страница 58

Вони піднялися і стали перед ним, пильно вдивляючись у темні очі, відчуваючи, як незримі нитки простягнулися між їхніми відчуттями і думками, неначе їх свідомість стала спільною. Тепер вони — одне ціле. Вже давно. Їх об’єднувала одна мета, одне бажання. І час настав. Вони мають виконати своє призначення, заради якого вони вже стільки пройшли. Це був важкий шлях, важкі випробування. Перевірка на силу, мужність, вірність і людяність.

Божедар обвів їх поглядом.

— Ну що ж, чекати залишилось недовго.

— То які наші подальші кроки? — Марія не зводила з мольфара очей.

— Ми маємо повернути Книгу під Камінь.

— Як це? — Богдана витріщилася на Божедара. — Чого ми її тягаємо туди-сюди? Самі клопоти. Я ще не забула, як ми ті кордони ставили, ледве вижила.

Данило з лагідною посмішкою подивився на дівчину. А Божедар спокійно спостерігав за її виразною мімікою.

— Через три дні місячне затемнення, — відповів він. — Вони мають забрати Книгу, щоб провести ритуал.

— Як це забрати Книгу? Ви ж казали, що не можна їм віддавати. А я давно пропонувала! Ви що, знущаєтеся? — Із очей Богдани полетіли іскри.

— Обережно, тут трава суха. А то ще доведеться пожежу гасити, — не втримався Данило.

Краще б він промовчав. Іскри полетіли у нього з подвійною силою.

— Все йде так, як має йти. Ми не можемо ні змінити цього, ні прискорити. Вони проведуть ритуал, а ми повинні знищити їх разом із кріслами.

— А чому ми раніше не могли віддати їм Книгу і просто почекати до затемнення? — не вгавала дівчина.

— Тому що у Книзі купа різних заклинань, і невідомо, якими з них вони могли скористатися. Не можна ризикувати життями інших людей заради свого спокою. Та й невідомо, чи був би в нас той спокій.

Захар, як завжди, легко привів її до тями.

— Ну добре, здаюся. — Іскри з її очей нарешті перестали сипатися.

— То я йду за Книгою.

Захар почав спускатися по стежці з капища. За ним рушили інші. Богдана з цікавістю роздивлялася все навколо. А тут напрочуд гарно!

— Чудове місце! І енергетика така особлива. Неначе народжуєшся наново.

— Так. Місце сили. Предки добре зналися на такому. — Данило йшов позад неї, спостерігаючи за її граційними рухами. — Але не кожен може сюди потрапити. Не всім воно відкривається.

— Такий підйом відчуваєш, що хочеться гори звернути! — Богдана підстрибнула від задоволення. — Давно мріяла тут побувати. Потрібно сюди частіше навідуватися. От розберемося з цими дурнуватими, і можна нарешті повернутися до нормального життя.

Несподівано Богдана замовкла. Всі раптом відчули те ж саме. А що, як їм не вдасться? Що, як вони не встигнуть, не встоять або ще щось стане на заваді? Що тоді? Стільки марних зусиль, болю, страху, боротьби… Потрібно зробити все можливе. Вони мусять. Відступати нікуди. І варіантів більше немає. Або пан, або пропав. І це мусить бути пан. Тільки так.

Захар обернувся.

— Ви можете зачекати тут.

— Ні, я ще не бачила, де ця зачарована печера. Хочу подивитися, — сказала Богдана.