Читать «Ти чуєш, Марго» онлайн - страница 71

Ахмет знову зупинився. За ним і решта. З глибини почулися тихі кроки. До них наблизилася ще одна рідна душа: Стефко Нечемний. Його вітали ще радісніше. Адже з ним було пов'язане приємно шарудіння папірців.

- Приєднуйся до нас, Стефку!

- Тільки йдіть помалу, ребро болить! Мандрівники у часі пішли далі.

Нарешті вдалині вони побачили світло. Прохід став звужуватися, і з отвору вони вилізли навкарачки.

Світло засліпило Марго. Вона довго звикала до нього.

Було сонячно і тепло.

Марго з насолодою вдихала це знайоме повітря. Його не можна порівняти ні з чим. Це запах екологічно чистого місця впереміш із запахом свободи.

Вона розправила плечі, як крила, й абсолютно несподівано для столичної Марго заґелґотала:

- О-го-ло-гу-гу!

- О-го-ло-гу-гу! - тисячами голосів відгукнулося їй.

Марго здригнулася і побачила величезний натовп людей. Вона уважно оглянула свою паству і задоволено відзначила: всі! Вони скупчилися навколо акуратно доглянутого англійського газону шириною в футбольне поле, в центрі якого стояла вона.

- Пугу-пугу! - крикнула вона.

- Козак з лугу! - хором відгукнувся натовп. "Боже, що я морозю! - подумала Марго.

Може, крикнути "Слава Україні!"? А чи знають вони це слово? Краще не буду ризикувати. Чому вони мовчать? Вони чогось чекають?" Марго відкашлялася і почала:

- Я, повелителька землі Обретеної (он як вона називається!) своїм іменем (щось не те, але хай буде) знімаю закляття з блудника Ахмета!

- Слава! Слава! - закричав натовп.

"Усе чи не все? - розмірковувала Марго. - Якщо все, то чому вони всі не розходяться? Мабуть, таки не все."

Марго продовжила:

- За великі заслуги перед нашою землею і нашими людьми дарувати Ахметові звання Першого і надати у повне володіння йому, його жонам, його дітям, внукам і правнукам, усім його нащадкам внутрішнє коло Обертениці! Надаю також йому, а також усій його родині привілей (який же привілей йому дати?) виключного довічного права розводити коней і працювати провідниками!

- Слава! Слава! — знову закричав натовп.

"Слава Богу, хоч у тему ляпнула, - сказала собі Марго. - Ну й популярна тут особа - наш шеф. Цікаво, а що він таке геройське вчинив? І чи не посмертно я йому вручила привілеї? Треба проконсультуватися.'" І вона пошукала очима матінку Ісидору.

Та зрозуміла натяк очима і наблизилася до неї.

- Як Ахмет? - щоб не видати себе, запитала Марго.

- Ой і звірячими були тортури.

- До нього застосовували якісь незвичайні тортури?

Так, у нього стріляли якимись дивними пістолями, з яких вискакувало багато куль.

- Автоматами чи що?

- Прошу? - не зрозуміла матінка.

Марго про всяк випадок не повторила своє запитання.

- Він оклигає?

Та ж на ньому, як на собаці... "Слава Богу! Живий! То за який подвиг я йому надала привілеї?"

Марго оглянула свій народ. Люди дивно метушилися. Чоловіки тягли величезну балію з водою в напрямі до Марго.

"Що це означає? Що вони збираються робити? А мені що робити?"

Принесли трон. Марго сіла.

Прискакав Андибер на коні. Граціозно зліз, підійшов до Марго, нахилився і став її роззувати. Марго кинула оком на натовп і побачила, що кожен тримає чашечку.