Читать «Ти чуєш, Марго» онлайн - страница 73

Нарешті група посланців наважилася і підійшла до Марго. Автоматично ходоки хотіли були впасти навколішки, однак Марго рукою показала: ні! Вона давно вже скасувала цей звичай. По закону, який вона прийняла, вона вислуховувала посланців від народу стоячи. Свій народ треба поважати!

Марго встала. Натовп навколо майдану занімів.

- Вельмишановна пані! Цілий світ схиляє голову перед твоєю мудрістю! Розсуди нас, тільки не гнівайся. Ми обіцяємо виконати будь-яке твоє рішення, бо вважаємо, що воно завжди є мудрим... Ми боїмося тобі сказати те, що скажемо. Однак ти сама заборонила анонімні і конфіденційні повідомлення... Тож ми тобі говоримо привселюдно: доки твої люди будуть над нами знущатися?

Марго зблідла. Десь вона це вже чула.

Матінка Ісидора, хай Бог нам простить, -твоя довірена особа. Ми це знаємо. Однак вона за твоїми плечима творить казна-що. Ми не можемо спокійно жити. Ці податки нас перетворюють на злидарів. Вони нас принижують. Вони перетворюють нас на рабів. А ти завжди вчила нас: найвища цінність у житті - це свобода. Адже ти закликала: хто проти свободи особистості, той проти нас. Де ж вона, наша свобода? Покажіть нам її! Дайте помацати! Свобода землі Обретеної - це фікція, якщо люди в ній не мають особистої свободи! Влада, яка ображає найслабших, є аморальною. Адже це ти нас учила...

- Я зрозуміла, - сказала Марго. - Тепер кажіть, що ви хочете!

Посланці з полегшенням зітхнули. Розправи буде. Королева може бути жорстокою, але вона любить свій народ: цього в неї не відбереш!

- Хочемо вигнання Ісидори і скасування всіх її привілеїв!

"Так. Дуже лаконічно і точно. У яке становище вони мене поставили? Господи! Порадь мені, що діяти? Адже всі податки - це справа моїх рук. Як сказати про це людям? Чесно і відкрито? Як це зробити? Вигнати Ісидору і лишитися самій "чистенькою" і справедливою? Але це нечесно. Нечесно це. Винна я. Ісидора - це лише виконавець, вірний виконавець."

- Я повинна подумати, - сказала Марго. Дайте мені десять хвилин.

Посланці вклонилися і відійшли. Марго присіла на трон і замислилася.

Народ чекав. Народ чекав справедливості. "Треба любити свій народ'", - повторювала вона собі. "Треба любити свій народ і робити, що хоче він, а не планувати в своєму кабінеті його життя". Марго зрозуміла: єдиний вихід - відмовитися від влади. Однак треба зробити це красиво. Красиво піти. З високо піднятою головою. '"Поки кількість моїх добрих справ перевищує кількість моїх дурниць. Поки добра слава переважає над поганою. Поки я ще не скурвилася, розбещена владою".