Читать «Тепло його долонь» онлайн - страница 34
Юрій Ярема
— Дякую, — простягнувши гроші, сказав юнак. — Нехай щастить!
— І тобі всього найкращого!
Хтось затулив юнакові очі долонями та гаркнув на вухо «Вгадай!». Остап перелякано випручався та озирнувся. Перед ним стояли троє хлопців і дві дівчини — його нові друзі.
— Ти чого? — вигукнув той, хто затуляв Остапові обличчя.
— Дурень! Ну й налякали ви мене…
— Та годі тобі! Сьогодні відірвемося!
— Посиділи би краще в ресторані чи поспівали б у караоке …
— А там теж можна все це робити! Ти чого рюмсаєш? Ще тебе вмовляти треба, диви який…
— Та я ж лише запропонував, — усміхнувся Остап. — Просто незвично це все для мене…
— Ну от і звикнеш! — весело щебетали друзі.
Компанія неквапом рушила бруківкою в бік клубу. Дівчата трималися за руки. Хлопці гомоніли про своє, нове у житті. Дійшовши до одного з будинків, побачили скляні двері та вивіску над ними.
— То що, рушаймо? — запитав один із них і відчинив двері.
На друзів звалилася какофонія звуків. Музика, теревені, крики, пісні — все злилося в одне й намагалося розчавити. Крізь густий туман цигаркового диму видніли лише невиразні силуети людей та хворобливі промені штучного світла.
За барною стійкою шугали склянки і пляшки — бармени знали свою справу і вправно керували процесом. Стійку було заставлено напівпорожніми бокалами та новими порціями питва. Дехто з відвідувачів спілкувався біля бару, смакуючи напої.
Наступний зал нічим не вразив. Це був затишний куток зі столами й канапами, де хлопці сиділи компаніями з таким виглядом, ніби на щось чекали.
Остап мав зазирнути до останньої зали, щоби по-справжньому оцінити клуб. В очі вдарив мільйон променів барвистого світла — вони роїлися всюди, відображаючись у дзеркалах. Фантастичну картину доповнювала скромна сцена, куліси якої ще було зачинено.
— Ну що? Подобається? — посміхнувся Остапів друг.
— Непогано, еге ж! Тільки забагато всього… Якщо ти розумієш, про що я, — розгублено відповів Остап.
— Вже десь примостімося, бо всі нормальні місця позаймають!
— А де тут убиральня? — запитав хлопець. — Мені руки помити б.
— Отам, навпроти барної стійки!
Юнак пішов у вказаному напрямку, прокладаючи собі шлях. Йому здавалося, що на нього всі дивляться, ніби він іде під сотнею яскравих прожекторів.