Читать «Сховай мене від темряви» онлайн - страница 3

Такі важкі спогади несла в собі не тільки ця фотографія… Скоро я заснула, а скоріше відрубилася. Маю надію прокинутися. Живою. Собою.

Ось так проходять більшість моїх вечорів. Однотонне виживання доволі довго скріпляло моє життя. Саме до моменту, коли я зустріла Вадима на порозі свого будинку. Він лукаво посміхався, знаючи, що його поява не просто збентежить мене, а сколихне звичний уклад життя. І не тільки мій, як потім виявилося.

Глава 2

Той чоловік…

Знаєш, мабуть, кожна дівчина все ж мріє про принца. Тільки час формує свої уявлення. Взагалі, кому вони, принци потрібні, спитаєш ти? Самі ж далеко не принцеси. Однак. Колись це був лицар в сліпучих обладунках; потім смуглястий красень, у котрого м’язів більше ніж звивин мозку; ще пізніше принцом став блідий худорлявий парубок із шикарною шевелюрою, а зараз? Який він, ідеальний чоловік? У кожної свій, але є для них одна спільна і головна якість нашого сьогодення — вміння захищати. Моїм принцом став сусід. Ось скажи мені, чому я раніше його не помічала? Він так довго ходив за мною, мені це лестило, але… Тільки зараз, коли він навчився жити без мене, я схаменулася. Вадим завжди захищав мене, чи-то дворовий пес, або парубок на підпитку. Згодом ми почали зустрічатися. Я від нудьги, він через давнє кохання до мене. Пам’ятаю, як ми розмовляли одним літнім днем. Тихо так. Він вкотре намагався розібратися в наших відносинах. На передодні Вадим сплутав мене з іншою дівчиною, яка обнімалася з парубком. Це насправді була не я. Він був злим, але намагався не втрачати контроль і повірити мені. Недалеко стояли мої подруги, до них підчепився п’яний парубок, Вадим захистив їх. Хоча його і побили, але він сказав тоді таку фразу: «Ці дівчати зі мною. Я відповідаю за них.» І відповідав завжди. Чому тільки зараз я це зрозуміла?! Після того ми все ж розійшлися і він поїхав в іншу країну. Так хотів забути мене, що змінив все в своєму житті. І ось, місяців 6 назад Вадим повернувся. Ми не бачилися 7 років! Наразі він переїхав жити в свою квартиру, в мій будинок. Не вірилося, що тепер ми сусіди, знову. Спочатку бачилися іноді зранку, а зараз кожного дня. Вадим приходив до нас в гості. Пив каву, усміхався (при посмішці він лукаво щулив очі), залицявся до Льоки. Жах! Я так його ревнувала. Повір, я взагалі з цим почуттям не була знайома, тоді — воно їло мене.