Читать «Сто днів. Левіафан (збірник)» онлайн - страница 4

Її співали того дня, коли повернувся імператор Наполеон.

II

Чимало давніх друзів поквапилися назустріч імператорові, щоб зустріти його ще по дорозі. Інші приготувалися зустріти його вже в місті. З вежі муніципалітету вже зникла біла корогва короля, і там майоріла тепер синьо-біло-червона корогва імператора. На стінах, де ще вчора вранці були приклеєні прощальні слова короля, висіли тепер уже не заплакані, не розмиті дощем, а ясні і з виразним шрифтом охайні та сухі нові аркуші. Над ними з владною силою ширяв імператорський орел, немов його могутні чорні крила захищали чорний охайний шрифт і немов він сам, літера за літерою, випустив його зі свого небезпечного й промовистого дзьоба. То був маніфест імператора. Люди знову зібралися під тими самими стінами, і в кожному гурті хто-небудь читав уголос слова імператора. Його слова звучали по-іншому, ніж скорботне прощання короля. Слова імператора були виразні та сильні, в них озивались тріскіт барабанів, суворий поклик сурм і буремний голос «Марсельєзи». Здавалося, ніби голос кожного, хто читав слова імператора, ставав голосом самого імператора, і здавалося, ніби він, ще не прибувши, вже промовляє до народу Парижа вустами десятьох тисяч висланих наперед посланців. Так, а невдовзі здавалося, ніби й самі газети вже промовляють зі стін. Надруковані слова немов заговорили, літери гукали, а над ними немов вимахував крилами могутній і супокійний орел. Прийшов імператор, і невдовзі його голос відлунював від усіх стін.