Читать «Сто днів. Левіафан (збірник)» онлайн - страница 128

Але в одеському порту Піченик швидко забув обов’язки пересічного єврея з Прогродів. Він уже не ходив уранці та ввечері до синагоги проказувати приписані законом молитви, а молився вдома, похапцем і без щирих думок про Бога, молився, власне, як грамофон, язик машинально повторював звуки, закарбовані в мозку. Чи бачив коли-небудь світ такого єврея?

Удома, в Прогродах, була тим часом пора коралів. Нісен Піченик добре знав про це, але був уже не колишнім континентальним Нісеном Пічеником, а новим, новонародженим океанським.

Я маю досить часу, казав він собі, щоб повернутися в Прогроди! Що я там міг би втратити? Зате скільки ще маю здобути тут!

Піченик три тижні прожив у Одесі і щодня з радісним серцем насолоджувався морем, кораблями і рибками.

То була перша відпустка в житті Нісена Піченика.

6

Повернувшись додому в Прогроди, Піченик помітив, що в нього пропало не менше, ніж сто шістдесят рублів, якщо врахувати дорожні витрати. Але дружині і всім, хто запитував його, що він так довго робив на чужині, казав, що залагодив у Одесі «важливі ґешефти».

Тієї пори почалися жнива, і селяни вже не ходили так часто в ярмаркові дні. Як і щороку протягом цих тижнів, у домі торгівця коралями тихішало. Низальниці йшли додому вже надвечір. Увечері, коли Нісен Піченик повертався з синагоги, його чекав тепер не дзвінкий спів вродливих дівчат, а тільки дружина, звичайна тарілка з цибулею та редькою і мідний самовар.

І все-таки – згадуючи дні в Одесі, про ділову безплідність яких не знала жодна інша людина, крім нього – торгівець коралями Піченик припасувався до звичайних законів своїх осінніх днів. А невдовзі вже думав, щоб за кілька місяців знову послатися на важливі ґешефти і поїхати в інше портове місто, скажімо, в Петербург.

Матеріальної скрути Піченик не боявся. Всі його гроші, нагромаджені протягом багаторічної торгівлі коралями, лежали, ненастанно породжуючи відсотки, в Пінкаса Варшавського, шановного лихваря громади, який нещадно вибивав усі борги, але сумлінно виплачував усі відсотки. Тож Піченику годі було боятися матеріальної нужди, а оскільки він був бездітний, то не треба було дбати й про нащадків. Тож чом би не поїхати до ще одного з численних портів?

Невдовзі торгівець коралями вже снував плани на наступну весну, як раптом у сусідньому містечку Сучках сталося щось незвичайне.

У тому містечку, такому ж малому, як і батьківщина Нісена Піченика, містечко Прогроди, один чоловік, якого доти в усьому краї ніхто не знав, відкрив крамницю з коралями. Того чоловіка звали Єньо Лакатош, і він походив, як невдовзі дізналися люди, з далекої країни Угорщини. Він розмовляв російською, німецькою, українською і польською мовами, – атож, залежно від потреби, а коли часом кому хотілося, пан Лакатош розмовляв ще й французькою, англійською та китайською. Він був ще молодий, мав гладеньке синьо-чорне напомаджене волосся і, до речі, був єдиним чоловіком в усій широкій окрузі, що вдягав лискучий твердий комірець, краватку і ходив на прогулянки з ціпком із золоченою головкою. Цей молодик прибув у Сучки кілька тижнів тому, заприязнився там із різником Микитою Кольчином і так довго обробляв його, аж поки той вирішив почати разом із Лакатошем торгівлю коралями. Крамниця з яскраво-червоною вивіскою мала назву «М. Кольчин і К.».