Читать «Сто днів. Левіафан (збірник)» онлайн - страница 125

– Тепер? Тепер? – аж затиналася дружина поміж подушок. – Тепер, коли ходять селяни?

– Саме тепер! – відрубав торгівець коралями. – Я маю важливі справи. Спакуй мої речі!

З лихою і повною ненависті насолодою, яку Піченик раніше ніколи не відчував у своїй душі, він дививсь, як дружина підводиться з ліжка, дививсь на її огидні пальці та жирні ноги під довгою сорочкою, на якій видніли де-не-де чорні цятки, сліди від бліх, і слухав давно знайомі зітхання, звичайну й незмінну ранкову пісню цієї жінки, з якою його не пов’язувало ніщо, крім далекого спогаду про кілька ніжних нічних годин і звичайного страху перед розлученням.

А водночас у душі Нісена Піченика радів якийсь чужий і все-таки давно знайомий голос: Піченик їде до коралів! Він їде до коралів! Нісен Піченик їде на батьківщину коралів!..

5

Отже, разом з матросом Комровером він сів на потяг і поїхав до Одеси. То була досить морочлива й довга подорож, у Києві довелося робити пересадку. Торгівець коралями вперше у своєму житті їхав залізницею, але почувався не так, як багато інших людей, які вперше сідають у потяг. Паротяги, гудки, дзвони, телеграфні стовпи, рейки, кондуктор і мінливі краєвиди за вікном не цікавили його. Він переймався водою і гаванями, до яких їхав, а якщо взагалі помічав які-небудь риси та особливості залізниці, то тільки з огляду на ще не відомі йому риси та особливості судноплавства.

– А у вас також є дзвони? – запитував він матроса. – І теж дзвонять тричі перед відплиттям корабля? Кораблі теж свистять і гудуть, як паротяги? Чи треба розвертати корабель, коли він має плисти назад, чи він може просто плисти задом наперед?

Звичайно, як і завжди під час подорожей, по дорозі трапляються пасажири, яким кортить порозмовляти і з якими хоч-не-хоч доводиться говорити про всяку всячину.

– Я торгівець коралями, – відповідав, не відступаючи від правди, Нісен Піченик, коли його запитували, що він робить. Та коли запитували далі: «Чого ви хочете в Одесі?», починав брехати:

– Я там маю залагодити великі ґешефти, – відповів він.

– Це цікавить мене, – раптом озвався один із подорожніх, який доти мовчав. – Я також маю залагодити в Одесі великі ґешефти, і товари, якими я торгую, так би мовити, споріднені з коралями, дарма що набагато витонченіші й дорожчі за коралі!

– Дорожчі – може бути, – погодився Нісен Піченик, – але аж ніяк не витонченіші.

– Биймось об заклад, що витонченіші? – вигукнув співрозмовник.

– Кажу ж вам, це неможливо. Тут немає потреби битись об заклад!

– Що ж, – тріумфував співрозмовник, – я торгую перлами!

– Перли аж ніяк не витонченіші, – заперечив Піченик. – Крім того, вони приносять нещастя.

– Так, коли втрачають їх, – кивнув головою торгівець перлами.

Решта пасажирів почали уважно прислухатися до цієї дивної суперечки. Зрештою торгівець перлами поліз у штани й дістав торбинку, повну сяйливих бездоганних перлин. Струсив кілька на долоню й показав усім подорожнім.

– Доводиться розкрити сотні устриць, щоб знайти одну перлину. Норцям дорого платять. З-поміж усіх купців світу ми, торгівці перлами, належимо до найавторитетніших. Отож ми становимо, так би мовити, цілком окрему расу. Ось погляньте, наприклад, на мене. Я купець першої гільдії, живу в Петербурзі, маю найшляхетнішу клієнтуру, скажімо, двох великих князів, їхні імена – моя ділова таємниця, я подорожую по півсвіту, щороку буваю в Парижі, Брюсселі, Амстердамі. Запитайте, де хочете, про торгівця перлами Городоцького, і вам навіть діти скажуть.