Читать «Сон кельта» онлайн - страница 159

Наступними днями Роджер намагався зустрітися з отцем Уррутія, але в місії йому сказали, що настоятель августинців перебуває в Пебасі, в гостях у індіанців-ягуа, — Роджер бачив їх на одній із пристаней, біля якої зупинявся «Ліберал», і йому дуже сподобалися туніки з плетених волокон, якими ті індіанці прикривали свої тіла, — бо має відкрити там школу.

Тому час, який залишався йому до того дня, коли він мав сісти на «Атауальпу», що розвантажувалася в порту Іквітоса, Роджер присвятив роботі над своїм звітом. Вечорами він виходив на прогулянки й разів два сходив у кіно «Альгамбра», яке було на Пласа-де-Армас в Іквітосі. Воно існувало вже кілька місяців, і в ньому демонструвалися німі кінофільми в супроводі оркестру з трьох музикантів, які грали дуже фальшиво. Справжнім видовищем для Роджера були не чорно-білі постаті, які сновигали на полотні сцени, а захоплення публіки, що складалася з індіанців, які приходили сюди зі своїх племен, і солдатів місцевого гарнізону, розквартированих у навколишніх горах, котрі дивилися на все це поглядом, у якому зачарування змішувалося з недовірою.

Одного дня він здійснив піший перехід до Пунчани по ґрунтовій стежці, яка, коли він уже повертався, перетворилася на болото після рясного дощу. Але краєвид був дуже гарним. Одного вечора він спробував пішки дійти до Квістакочі — взявши із собою Омаріно та Аредомі, — але їх перехопила злива, що ніяк не хотіла припинятися, і їм довелося заховатися в густому чагарнику. Коли злива нарешті стихла, стежка була вся покрита калюжами й багнюкою, і вони поквапно повернулися до Іквітоса.

«Атауальпа» відійшла курсом на Манаус і Пара 6 грудня 1910 року. Роджер мав каюту в першому класі, а Омаріно, Аредомі та барбадосці розташувалися в спільній. Коли корабель ясного й спекотного ранку віддалявся від Іквітоса й люди та будівлі на березі почали зменшуватися, Роджер знову відчув у своїх грудях те відчуття свободи, яке людина переживає тоді, коли зникає велика небезпека. Причому йдеться не про фізичну небезпеку, а про моральну. Він мав таке відчуття, що якби він залишився трохи надовше в тому жахливому місці, де стільки людей ставали жертвами хвороби, жорстокої й несправедливої, то він і сам, з огляду тільки на те, що він білий і європеєць, заразився б тут і спаскудився. Він сказав собі, що, на щастя, більше ніколи сюди не повернеться. Ця думка наповнила його бадьорістю і почасти розвіяла його гнітючий і сонливий настрій, який перешкоджав йому працювати з тією зосередженістю та енергією, що були властиві йому колись.