Читать «Сон кельта» онлайн - страница 157

Маріо Варґас Льоса

У той день, коли «Ліберал» перетнув перуанський кордон — він уже плив по Яварі — і ввійшов на територію Бразилії, відчуття страху та небезпеки, яке непокоїло Роджера, зникло. Але незабаром вони увійдуть в Амазонку й по ній піднімуться на територію Перу, де, він був певен, його знову опанує тривога, ніби неминуче станеться якась непередбачена катастрофа, яка зірве його місію і зробить марними місяці, пер;, буті в Путумайо.

21 листопада 1910 року в бразильському порту Есперанца, на річці Яварі, Роджер висадив чотирнадцятьох барбадосців, дружин чотирьох із них і чотирьох дітей. Напередодні він зібрав їх і пояснив, на який ризик вони можуть себе наразити, якщо супроводжуватимуть його до Іквітоса. Поперше, Компанія, увійшовши в злочинну змову із суддями та поліцією, може зіпхнути на них відповідальність за всі свої злочини, а по-друге, вони можуть стати об’єктами тиску, образ і шантажу з метою примусити їх відмовитися від своїх свідчень, які звинувачують фірму Арани.

Чотирнадцятеро барбадосців погодилися з його планом висадитися в Есперанці і там сісти на перший корабель до Манауса, де, перебуваючи під захистом британського консульства, вони чекатимуть, поки Роджер підбере їх на «Атауальпу», корабель компанії «Бут-лайн», який ходить по маршруту Іквітос-Манаус-Пара. З цього останнього міста інший корабель доставить їх додому. Роджер дав їм чималий запас харчів, який купив для них, із посвідкою, що їхній проїзд буде оплачений британським урядом, та візитною карткою для британського консула в тому місті.

З ним до Іквітоса, крім Омаріно та Аредомі, продовжили подорож Джон Браун зі своєю дружиною й сином, Ларрі Кларк і Філіп Берті Лоренс також із двома малими дітьми.

Ці барбадосці мали забрати свої речі в Іквітосі й реалізувати чеки Компанії, які були дійсними лише в цьому місті.

Чотири дні подорожі, які їм іще залишалися, Роджер використав для впорядкування своїх паперів і підготовки меморандуму для перуанської влади.

25 листопада вони висадилися в Іквітосі. Британський консул містер Стірс знову наполіг, щоб Роджер оселився в його домі; І провів його до ближнього пансіону, де вони знайшли помешкання для барбадосців, Аредомі та Омаріно. Містер Стірс був неспокійний. У всьому Іквітосі панувала велика тривога, викликана звісткою, що скоро прибуває суддя Карлос А. Валькарсель, щоб розслідувати звинувачення Англії та Сполучених Штатів проти Компанії Хуліо Арани. Паніка охопила не лише службовців Перуанської Амазонської компанії, а й усіх жителів Іквітоса загалом, бо всі знали, що життя міста залежить від Компанії. До Роджера Кейсмента всі ставилися вкрай вороже, й консул порадив йому не виходити з дому самому, бо не виключено, що може відбутися замах на його життя.

Коли після вечері й традиційного келиха портвейну Роджер коротко розповів про те, що він бачив і чув у Путумайо, містер Стірс, який вислухав його дуже серйозно й мовчки, визнав за потрібне лише запитати його:

— Отже, там було так само жахливо, як у Конго Леопольда Другого?