Читать «Сон кельта» онлайн - страница 158

— Боюся, навіть гірше, — відповів Роджер. — Хоч мені здається безсоромним визначати ієрархію між злочинами такого масштабу.

Під час його відсутності призначили нового префекта Іквітоса, сеньйора з Ліми на ім’я Естебан Сапата. На відміну від попереднього він не був службовцем Хуліо Арани. Від того часу, коли сюди прибув, він тримався на певній відстані від Пабло Сумаети та інших керівників Компанії. Він знав, що Роджер скоро прибуде, й чекав його з нетерпінням.

Зустріч із префектом відбулася наступного ранку і тривала більш як дві години. Естебан Сапата був чоловік молодий, дуже смаглявий, з вишуканими манерами. Попри спеку — він пітнів безперервно і знову й знову обтирав обличчя великою фіолетовою хусточкою — він не скидав сукняної камізельки. Він вислухав Роджера дуже уважно, іноді хмурячись, кілька разів уриваючи його, щоб попросити щось уточнити, й часто обурено вигукуючи: «Який жах! Чи ж таке можливо!» Кілька разів він пропонував йому склянку холодної води. Роджер розповів йому все, з великими подробицями, називаючи місця, цифри, зосереджуючи головну увагу на подіях і уникаючи коментарів, а в самому кінці завершив свою розповідь такими словами:

— Одне слово, сеньйоре префект, звинувачення журналіста Салданы Рока та сеньйора Гарденберга не були перебільшеннями. Навпаки, усе, що в Лондоні опублікував часопис «Труте», хоч і здається брехнею, проте перебуває ще далеко від повної істини.

Сапата тремтячим голосом, який, здавалося, звучав щиро, сказав, що йому соромно за Перу. Таке могло статися лише тому, що держава не дісталася до цих далеких територій, а тому там не існувало ані законів, ані жодної з інституцій. Але тепер уряд вирішив діяти. Тому його й прислали сюди. Тому сюди скоро прибуде й такий досвідчений і порядний суддя, як доктор Валькарсель. Сам президент Леґія хоче очистити честь Перу, поклавши край цим моторошним зловживанням. Так він і сказав, цими самими словами. Уряд Його Величності переконається в тому, що винні будуть покарані, а аборигени захищені, починаючи від сьогодні. Він запитав у Роджера Кейсмента, чи його звіт своєму уряду буде опублікований для широкого загалу. Коли той відповів, що спочатку його звіт буде використано для внутрішнього вжитку британського уряду й що, немає сумніву, надішлють також копію для перуанського уряду, щоб він сам вирішив, публікувати його чи ні, префект зітхнув із полегкістю.

— Не так уже й погано! — вигукнув він. — Бо якщо все це стане відомим, то завдасть величезної шкоди нашій країні в усьому світі.

Роджер Кейсмент мало не сказав йому, що найбільшої шкоди Перу завдасть не його звіт, а той факт, що на перуанській землі відбуваються події, які спричинили його написання. З другого боку, префект захотів знати, чи барбадосці, які прибули до Іквітоса — Бішоп, Браун і Лоренс, — погодяться підтвердити свої свідчення про становище в Путумайо. Роджер запевнив його, що завтра пошле їх рано-вранці до префектури.

Містер Стірс, який був перекладачем у цій розмові, виявив у ній надто багато власної ініціативи. Роджер помітив, що консул додав багато фраз власного виготовлення — іноді то були справжні коментарі — до того, що сказав він англійською мовою, — і він також звернув увагу на те, що ці зайві фрази завжди мали тенденцію пом’якшити факти, які мали стосунок до експлуатації та страждань аборигенів. Усе це збільшило недовіру Роджера до консула, який, попри те, що перебував тут багато років і дуже добре знав, що відбувається, ніколи не надсилав відповідної інформації у Форін-Офіс. Причина була проста: Хуан Тісон відкрив йому, що містер Стірс займається в Іквітосі комерційною діяльністю, а тому також залежить від Компанії сеньйора Хуліо Арани. Безперечно, цей скандал завдав шкоди його діловій діяльності. Містер консул мав дрібну душу, і його таблиця цінностей диктувалася його матеріальними інтересами.