Читать «Сніговик» онлайн - страница 232

Сходи вели прямо до заскленої будки нагорі. Харрі вимкнув ліхтар і, щойно його голова піднялася над краєм, відчув подих холодного повітря. Снігопад припинився, околиці освітлювало бліде місячне сяйво. Майданчик розміром приблизно чотири на чотири метри був обнесений склом та сталевими перилами, за які, ймовірно, трималися туристи й, покрикуючи від страху, насолоджувалися видом на Осло та околиці або уявляли собі, як це – приземлитися на лижах там, унизу. Або впасти з вежі, пролетіти вертикально у напрямку будинків та застрягнути у гілках далеких дерев.

Харрі піднявся нагору, повернувся до силуету, який нечітко вирізнявся у відблиску вогнів міста саме напроти сходів. Людина сиділа за перилами на краю великого відчиненого вікна, через яке й віяло холодом.

– Красиво, правда? – легко, майже весело запитав Матіас.

– Якщо ти про вид, то так.

– Я не про вид, Харрі.

Одна нога Матіаса звисала з вікна. Харрі стояв біля сходів.

– Хто її вбив, ти чи сніговик, Харрі?

– А ти як вважаєш?

– Я гадаю, що ти. Ти ж у нас розумний хлопець. Я все розрахував. Жахливі відчуття, так? У таких випадках, звісно, нелегко сконцентруватися на красі. Я маю на увазі, якщо людина вбила того, кого кохала понад усе.

– Ну, – сказав Харрі й зробив крок уперед, – ти про це не надто багато знаєш, я гадаю.

– Я? – Матіас обернувся. – Першу жінку, яку я вбив, я любив понад усе.

– Тоді навіщо ти це зробив? – запитав Харрі, поклав праву руку на револьвер за ременем і відразу відчув страшенний біль.

– Тому що моя мати була брехливою шльондрою, – сказав Матіас.

Харрі пристосував руку і дістав револьвер.

– Давай спускайся сюди, Матіасе. І підніми руки.

Матіас з цікавістю поглянув на Харрі:

– Слухай, Харрі, а ти знаєш, що існує двадцять відсотків ймовірності, що твоя мати була не краща за мою? Двадцять відсотків, що ти байстрюк. Що скажеш?

– Ти мене чув, Матіасе.

– Я полегшу тобі завдання, Харрі. По-перше, я відмовляюся слухатися. По-друге, ти не бачиш мої руки. А може, я теж озброєний? Так що стріляй. Стріляй, Харрі.

– Спускайся.

– Олег – покидьок, Харрі. А Ракель була шльондрою. Ти мав би подякувати мені, що я зробив так, щоб ти її вбив.

Харрі переклав пістолет до лівої руки. Вільні браслети наручників дзвякнули.

– Подумай, Харрі. Якщо ти мене заарештуєш, мене покладуть до клініки, до психіатричного відділення, а за кілька років я буду на волі. Пристрель мене.

– Ти помреш, – сказав Харрі і підійшов ближче. – Ти все одно помираєш від склеродермії.

Матіас ляснув рукою по рамі:

– Звідки ти знаєш? Перевірив мої аналізи крові?

– Я запитав у Ідара, а потім дізнався, що таке склеродермія. Людині з таким діагнозом легше обрати якусь іншу смерть. Наприклад, ефектну, яка гідно увінчає так звану «працю усього твого життя».

– Я чую в твоєму голосі зневагу, Харрі, але колись ти таки зрозумієш.

– Зрозумію що?

– Що ми з тобою одного поля ягоди, Харрі. Ми боремося проти хвороби. Але хвороба, проти якої боремося і я, і ти, не піддається остаточному знищенню, у ній усі перемоги тимчасові. Боротьба – це наше призначення. Моя скінчиться тут. Пристрель мене, Харрі.