Читать «Сніговик» онлайн - страница 203
Ю Несбьо
– Е, ні, що ви! Усі, хто сюди потрапив, заповідали своє тіло інституту, це в заповітах у них записано.
– Саме в цьому я й сумніваюся, – сказав Харрі і сів навпочіпки біля одного з резервуарів.
– У чому?
– Послухайте, Робьоле. Я поставлю вам запитання і хочу, щоб ви як слід подумали, перш ніж відповісте. Гаразд?
Санітар кивнув.
Харрі випростався на весь зріст:
– Може так бути, що дехто, хто має доступ до цих приміщень, привезе сюди ввечері якесь тіло, повісить на нього бирки з фіктивним номером і перебуватиме у відносній упевненості, що ніхто нічого не помітить?
Кай Робьоле завагався, почухав потилицю, подлубався у вусі.
Харрі переступив з ноги на ногу. Гольм відкрив було рота.
– Узагалі, – сказав Робьоле, – цьому вашому «дехто» навряд чи щось завадить.
– У такому разі я хотів би поглянути на тіла.
Робьоле підвів здивовані очі на поліцейського:
– Тут? Зараз?
– Давайте почнемо з дальнього правого.
– Мабуть, тоді мені треба зателефонувати й отримати дозвіл.
– Якщо ви хочете затримати розслідування вбивства – телефонуйте.
– Убивства? – зіщулився Робьоле.
– Чули про Сніговика?
Робьоле нерішуче покліпав очима, потім підійшов до підйомника, прилаштував два міцних гаки до петель на резервуарі і натис кнопку на пульті керування. Ланцюг, брязкаючи, поповз угору, кришка резервуара піднялася. Харрі та Гольм не зводили з неї очей. До зворотного боку кришки були припаяні дві горизонтальні пластини та одна вертикальна, по обидва боки від якої лежали білі голі тіла. Трупи були схожі на ляльок, і це враження підсилював чорний трикутний отвір, який був у кожного на стегні. Коли тіла піднялися на достатню висоту, Робьоле натиснув «стоп». У тиші, що запанувала, чулося, як стікає з трупів розчин. Капання луною розносилося в приміщенні.
– Ну? – запитав санітар.
– Немає, – сказав Харрі, – далі.
Вони продовжили. Із наступного резервуара з’явилося ще чотири тіла.
Харрі похитав головою.
Коли підняли тіла з третього резервуара, Харрі відсахнувся. Робьоле, який помилково витлумачив його реакцію як жах, вдоволено посміхнувся.
– А це що? – запитав Харрі й показав на тіло жінки без голови.
– Це, мабуть, нам повернули з якогось університету, – відповів Робьоле. – Наші зазвичай цілісінькі.
Харрі нахилився й помацав тіло. Воно було холодне та незвично тверде через бальзамуючий розчин. Він провів пальцем по зрізу на шиї. Він був блискучий, з блідою плоттю.
– Ми зазвичай скальпель використовуємо, а потім тонку пилу, – пояснив санітар.
– Гм. – Харрі узяв тіло жінки за руки та трохи підняв його.
– Що це ви робите? – занепокоївся Робьоле.
– Є у неї щось на спині? – запитав Харрі Гольма, який стояв з іншого боку тіла.
Гольм кивнув:
– Татуювання. На кшталт прапора.
– Якого?
– Гадки не маю. Зелений, жовтий і червоний. Посередині – п’ятикутна зірка.
– Ефіопія, – сказав Харрі, вкладаючи жінку на місце. – Ця жіночка своє тіло інститутові точно не заповідала, за неї хтось постарався. Це Сильвія Оттерсен.
Кай Робьоле закліпав очима, наче сподівався, що відвідувачі йому примарилися і врешті-решт зникнуть, треба тільки постаратися.