Читать «Смарагдова планета» онлайн - страница 5

Щодо інопланетних альбомів американець не сказав ані півслова. Про Велике кільце — ще менш…

«Не хоче єднатися, — проникливо метикував Федір Федорович. — Ніколи йому там, в Нью-Йорку, блукати по чорному ринку й шукати в книжкових жучків кольорові фотоальбоми для Федора Федоровича. Але, головне, — відписав. Людиною виявився, а не марсіанином… Людина все ж таки ближче…»

Жаба квакнула, Місяць здригнувся, Федір Федорович отямився, зігнав жабку й попрямував додому.

Вдома на нього очікував ще один сюрприз! Доки він вештався, до нього завітала в гості Аеліта-82, відімкнула нігтем мізинця засув і вже встигла похазяйнувати в квартирі: домалювала помадою Магометові червоні будьоннівські вуса й порозкидала скрізь свої марсіанські речі: малахітову скриньку, баскетбольну сумку і французькі парфуми «Нічна магія». Їх аромат Федір Федорович одразу оцінив — це вам не бузковий одеколон.

— Добридень, таточку! О, це для мене бузок? Звідкіля ти такий брудний?

Вона стягнула з Федора Федоровича, який наче отерп, чоботи й вимила їх під краном. У поєднаному санвузлі вже висіли її трусики, ліфчики і знаменитий, але вже давно злинялий купальник. Цей купальник Аеліта ще брала із собою, хоча влізти в нього вже не могла так само, як до пересохлих марсіанських каналів чи до тієї ж річки, що струменіла колись до Евксинського Понту. Все спливло, без якоїсь машини часу. Куди й ділися її «юнацька витонченість» і «біло-голубуватість», від яких Олексій Толстой був у захопленні? «Піднесений ніс» і «ледь подовжені вуста» не були вже «дитячо ніжні», а у «величезних зіницях попелястих очей» не світилися зворушливі жаринки. Рік у рік Аеліта-82 товстішала згідно із законами Тиціуса-Боде. Лист від Федора Федоровича їй переслали із Зауральська до Петропавловська-на-Камчатці, звідти — до Ташкента, з Ташкента — ще кудись, бо Аеліті не сиділося на місці, а вешталася вона по країні чи з фенами, чи з рокерами, чи з рок-групами, чи навіть з примітивними футбольними фанами…

«Спа-ар-так — чем-ні-он».

Потрапила на Землю і загуляла. Загастролювала. Невидимий світові синець на стегні, припудрений ліхтар під оком, відчутна охриплість (Аеліта заговорила, наче торкнулася музичного інструмента, — таким гарним був її голос), закоханість у шампанське, безліч інших закоханостей — не вели до добра. Знову ж таки — впала з Місяця чи прилетіла з Марса, а де ж жити без постійної прописки? По чужих хатах? Чи кутки знімати? Де? У Зауральську, Нижньовартовську, гуртожитках? На острові Врангеля? А працювати де? Ким? Трубоукладачкою?..

Тут не смішно, адже треба марсіянській Аеліті якось жити на Землі? Треба ж їй хоч куди-небудь залягти, як отій субмарині? Всюди крейсери, лінкори і панцерники… Так і намагаються!

Федір Федорович все вислухав, напоїв, нагодував, гріхи відпустив і стала Аеліта жити в його кімнаті на розкладному кріслі, а він на ковдрі посеред кухні. Ніколи ще Федір Федорович не був такий щасливий! Всі його заповітні бажання збулися. Аеліта приїхала, Рей Бредбері називає його своїм дорогим френдом, Велике Кільце почало функціонувати. Пішов він до пошарпаного порожнього універмагу, що за смітником, і придбав собі розкладачку з матрацом. Взагалі ходив іменинником і всім, всім, всім показував лист Рея Бредбері — Варварі Степанівні у «Продмазі», керівним сусідам, подавальницям в їдальні, паспортистці у міліції, куди він прийшов клопотати постійну прописку для Аеліти на своїй житловій площі. Так похоробрів, що одного разу з безтурботним виглядом прогулявся повз хімзону і дав дулі охоронцеві в марсіанському триніжку.