Читать «Смарагдова планета» онлайн - страница 3

«Дорогому соратникові й однодумцеві Ф. Ф. Бєлову-Маркову від автора». Підпис: «Ар. Куз».

Це вже було занадто для розпаленого розуму Федора Федоровича!

Після повернення додому, Федір Федорович вирішив налагодити контакти з письменниками і любителями фантастики усієї земної кулі з метою об’єднання у те саме Кільце. Коли марсіяни існують, — а хто має сумніви? — то, насамперед, їх треба шукати саме серед цього обмеженого контингенту людства…

Де ж іще!

Відразу ж він написав листа Рею Бредбері: привітав його з черговим ювілеєм, оголосив про створення Великого Кільця й попросив придбати там, у Сполучених Штатах, й надіслати сюди, до колишньої Мамонтівки, післяплатою кольорові фотоальбоми, що розкривають тему міжпланетних палеоконтактів, яких грошей вони б не коштували.

Заклеїв конверт, поміркував і надписав адресу: «Сполучені Штати Америки, Вашингтон, Рею Бредбері».

«Дійде», — вирішив.

І почав Федір Федорович писати листи…

Із радянськими адресами складностей не виникало: «Москва, журнал «Знание — сила», братам А. І Б. Стругацьким», «Новосибірськ, Геннадію Прашкевичу», «Київ, журнал «Знання та праця», Олександрові Тесленку»…

З іноземними — також: «Польща, Варшава, Станіславу Лему», «Японія, Токіо, Саке Комацу», «Франція, Париж, П’єру Булю»…

І так далі.

«Марсіяни усіх країн, єднайтеся!» — закликав Федір Федорович.

Так розігнався, що написав листа навіть Герберту Уеллсу: «Великобританія, Лондон, Герберту Уеллсу», вкинув конверт до поштової скриньки й не подумав, що видатний винахідник машини часу давно помер.

Написав він також до Зауральська Аеліті-82, нагадав про свою батьківську любов, закликав єднатися з марсіянами. Дуже хотів запросити в гості, але не насмілився, злякався… Саму Аеліту Толентовську!

Не спливло й півроку, як Федора Федоровича запросили до поштового відділення, де ретельно перевіривши його пачпорт, вручили кимось уже читану кореспонденцію з Нью-Йорку. На іменному голубому папері із зображенням власного двоповерхового котеджу Рей Бредбері повідомляв своїм характерним почерком про те, що…

Але щодо змісту — залишалося тільки гадати.

Федір Федорович заметушився. Мало того, за чверть століття на Далекій Півночі він не спромігся опанувати англійську мову, так ще ж і почерк нерозбірливий.

Ледь дочекався вечора, взув гумові чоботи, прихопив весло для заміру глибини багнюки і, обминаючи смітник, що нахабно розкинувся біля будинку ще з часів льодовика, попрямував до клубу «Водоканалізація» на платні курси іноземних мов.

Як вище зазначалося: вечоріло. Райцентр містився посеред глибокого русла річки, що засохла, а колись струменіла аж до Евксінського Понта. Тобто, будинок і справді стояв на колишній набережній — звідки й взялась назва. Тут не дули вітри, не було протягів, проте не бракувало прохолоди й сирості від ґрунтових вод, що стікали з урвищ, і панували якісь одвічні сутінки через те, що Сонце зазирало сюди лише одного разу опівдні — зупиниться найближча до нас зірка над укосом, гляне, плюне, і вбік відійде, зітхаючи…