Читать «Скарб Солоного лиману» онлайн - страница 46

— Сомоловка!!! — аж скрикнув я. — Як же я про неї забув? — і ми побігли до моєї кімнати.

Я відкинув віко скрині. В куточку під бичколовками лежала сомоловка — великий рогозяний поплав, на який був намотаний міцний шнур.

— Що то? — здивовано спитав Мишко.

— Сомоловка дідусева.

— Отака незграбна? Хіба нею можна щось піймати?

— Хе! Ще й як! — квапливо розповідав я. — Колись до нашого Бугазу запливли з Дону величезні — дідусь казав пудові — соми. То цих сомів ловили саме оцією снастю. На гачок чіпляли живця-бичка, а тоді з човна кидали наживу і цей поплав серед гирла, де снувала риба. Самі ж рибалки веслували до берега і там чекали, поки сом проковтне бичка й почне тягати по затоці цей поплав. А тоді на човні наздоганяли його і випручували рибу. Тепер ми вже обов´язково піймаємо вовцюгу! Одне погано — гачок заіржавів, він тепер, мабуть, не витримає камбалячого вовка, — невесело закінчив я.

Справді, від гачка сомоловки лишилась тоненька зігнута залізячка. Мишко взяв той гачок у руки, крутнув, і він розпався на шматочки. Де тепер дістати міцного гачка?

Ми похапцем переглянули дідусеве начиння, але того, що треба, не знайшли. Тоді я побіг до мами.

— То ви справді збираєтеся ловити сомів? — здивовано подивилася вона на мене.

— Яких там сомів, — удавано байдуже відказав я. — Хочу Мишкові показати гачок, яким їх ловлять. Він зроду таких не бачив.

— Е, синочку, давно вже рибалки повикидали на смітник оті великі гачки, якими не те що сомів, а й осетрів ловили. Стривай, сину, може, у тітки Мухи якийся зостався.

— Якої це тітки Мухи? — спитав Мишко.

— Дружини моториста Івана Мухи, — відповіла мама. — Юрко знає.

— Знаю, знаю, — підхопився я.

— Е, ні, зачекайте, хлопці! — зупинила нас мама. — До тітчиного двору не так просто зайти.

— Чому?

— Заждіть хвильку, — коротко кинула мама і подалася на город. Звідти вона повернулася з двома жмутками капустяного листя.

— Що це? — здивувалися ми.

— Перепустка, — посміхнулася мама. — А тепер катайте. Та дивіться мені, шануйтеся, бо тітка Муха — жінка з характером, хутенько витурить зі свого двору неслухів…

Під старезною тополиною притулилася хатина моториста, оточена, як і у всіх рибалок, очеретяною огорожею. Неподалік на лужку паслися дві кози, чорна і біла.

Коли ми підійшли до хвіртки, перед нами мов з-під землі з´явився великий сірий цап. Він рішуче націлив свої гострі роги у наші животи і витріщив нахабні очі. Від здивування ми навіть позадкували, та одразу ж здогадалися, навіщо мати дала нам оту перепустку.

Цап хапонув зубами наші капустяні жмутики і зневажливо пошпурив їх геть під тин, а сам подався до кіз.

Ми зайшли до двору, але нікого не побачили, навіть стурбувалися: невже нікого немає у цій хатині? Та ось двері рипнули, і на ґанок випливла огрядна тітка з крутими плечима. Голова її була пов´язана білою хустиною, кінці якої стирчали на маківці, мов кролячі вуха. Вона зовсім не була схожа на Муху.

— Хлопчики, а як це вас козел проґавив? — пішла вона до нас.