Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 16

– Чекайте тут, хтось забере вас, – байдужо кинув один із санітарів і пішов геть.

Залишившись на самоті, Дірк заплющив очі і зітхнув: нелегкою видалася операція!

Раптом по його спині пробіг морозець. Мабуть, трохи задрімавши, мисливець на вампірів втратив пильність. Розплющивши очі, він побачив перед собою невеличкий, заставлений різними пробірками візок. І людину. Точніше, не людину, а вампіра. І не якого-небудь, а самого Міхая Цепеша. Дірк ван Комбаст пополотнів від жаху: хто б міг подумати, що саме тут, у лікарні, він, поранений і зовсім беззбройний, втрапить у лабети своєму запеклому ворогові.

Намагаючись не виказати страху, Дірк вичавив із себе посмішку.

– Це ж треба! Найдорожчий гер ван Компост власною персоною! Оце так зустріч!

Міхай вже потягнувся до чола Дірка, щоб привітати сусіда традиційним трансільванським щиглем, але той відсахнувся від його руки.

– Boi searo, сусідонько! В яку халепу ви вскочили цього разу? О, так у вас же кров іде! – В очах Міхая спалахнули недобрі вогники.

Від згадки про кров Дірк здригнувся. Розмова вочевидь обіцяла бути не з приємних.

– Чи не зазирнете до підвалу? У мене там дуже затишна лабораторія.

Дірк ван Комбаст відчайдушно затряс головою.

– Ні-ні-ні, що ви… Я тут… Я просто… Я тут просто, – промимрив він.

Але гер Цепеш не слухав його. Він, немов зачарований, не зводив очей з тоненької цівки крові, що, просякнувши крізь пластир, стікала по лобі Дірка. Нахилившись, Міхай провів по ній пальцем.

– М-м-м, – із насолодою прицмокнув він губами, облизавши палець. Але потім трохи наморщив чоло. – Гемоглобін, лейкоцити, тромбоцити  – в нормі. А от на холестерин я б звернув увагу, він у вас підвищений. Будьте здорові, гере ван Комбаст!

Мисливець за вампірами скам’янів від страху. Про який такий підвищений холестерин може йти мова, коли він зараз у смертельній небезпеці? А втім… Що як герові Цепешу смакує саме кров з підвищеним холестерином? Від вампірів можна чекати чого завгодно! Міхай посміхнувся диявольською посмішкою, і тієї ж миті Дірк абсолютно точно зрозумів: він помре. Помре просто тут і просто зараз. Він подумав про маму й заплющив очі.

– Гере ван Комбаст! – покликав його чийсь голос. Але належав він явно не герові Цепешу  – це був жіночий голос.

«Напевно, я вже на небі, і янгол кличе мене в райські чертоги», – подумав Дірк. Дивно. Смерть від укусу вампіра Дірк уявляв собі трохи інакше: гострі ікла, що вп’ялися в шию, море крові…

– Гере ван Комбаст! – повторив янгол.

Нарешті Дірк наважився розплющити очі. На янголові були білі шати. У нього було русяве кучеряве волосся й сині очі.

– Мамуню? – розгублено пробурмотів Дірк.

Але ж його мама ще не померла! Так що ж вона тоді робить на небі?

– Гере ван Комбаст! – знову гукнув Дірка янгол і приклав руку до його чола.

Рука була холодна, немов крижинка, тому Дірк миттєво отямився. Ніякий це був не рай, а всього лише біндбурзька лікарня. А янгол виявився звичайною медсестрою на ім’я Урсула  – так було написано на її бейджику.