Читать «Свиняча етика» онлайн - страница 4

- Не гнівайтесь на мене, Джеффе,- каже він.- Ви ж знаєте, що я небайдужий до поросят. Красти їх - це вже моя друга натура. А сьогодні трапилася така чудова нагода, що я просто не міг стриматися.

- Ну й ну! - кажу я.- Може, ви й справді хворі на клептосвинію. Але хто знає, може, коли ми виберемось із смуги, де розводять свиней, ваше серце схилиться до якогось вищого й прибутковішого злочинства. Проте я ніяк не можу втямити одного: нащо вам обтяжувати своє сумління такою паскудною, недоумкуватою, зловредною, верескливою скотиною?

- Це через те, Джеффе,- каже він,- що ви не відчуваєте симпатії до поросят. Ви не розумієте їх так, як я. Ось це, приміром, обдароване непересічними розумовими здібностями й інтелектом. Щойно воно пройшлося по кімнаті на задніх ногах.

- Гаразд, я йду спати,- кажу.- Постарайтесь, якщо зумієте, вмовити свого любого інтелектуала, щоб він трохи вгамувався.

- Порося було голодне,- каже Руф.- А тепер воно засне й не кричатиме.

Я завжди перед сніданком читаю ранкову газету, якщо тільки опиняюся в такому місці, де поблизу є друкарська машина чи хоча б ручний верстат. Другого дня я встав рано і знайшов на парадному ґанку «Лексінгтонський щоденник», його щойно приніс листоноша. Мені насамперед упала в око об'ява на першій сторінці:

П'ЯТЬ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ ВИНАГОРОДИ

Зазначена сума буде виплачена без жодних розпитувань тому, хто поверне - живою й неушкодженою - славнозвісну європейську вчену свиню на прізвисько Беппо, яка пропала чи була вкрадена учора ввечері з виставочного павільйону цирку братів Бінклі.

Дж. Б. Теплі, комерційний директор цирку.

Я ретельно згорнув газету, поклав її у внутрішню кишеню й пішов до Руфа. Він був уже майже одягнений і годував свиню рештками молока та яблучним лушпинням.

- Здрастуйте, здрастуйте, доброго ранку всім вам! - вітаюсь я весело й приязно.- То ми вже на ногах? І поросятко снідає? Що ви збираєтеся з ним робити, Руфе?

- Запакую його в корзину,- каже Руф,- і відішлю моїй мамі в Маунт-Нібоу. Все ж буде їй якась забава, поки я вернусь.

- Яке чудове поросятко! - кажу я, чухаючи йому спину.

- А вчора ви обзивали його всякими поганими словами,- каже Руф.

- То ж учора,- відповідаю,- а сьогодні воно здається набагато кращим. Бачите, я виріс на фермі й дуже люблю свиней. Але я завжди лягав спати із заходом сонця й ніколи не бачив жодної свині при світлі лампи. Ось що я зроблю, Руфе,- кажу,- я дам вам за цю свиню десять доларів.

- Мабуть, я не продам цієї свинки,- каже він.- Будь-яку іншу продав би, тільки не цю.

- А чому не цю? - питаю, потерпаючи від страху, що він уже щось пронюхав.

- А тому,- відказує Руф,- що це був найвидатніший подвиг у моєму житті. Ніхто інший не зміг би цього зробити. Якщо колись у мене буде сім'я і діти, то я сидітиму біля каміна й розповідатиму їм, як їхній тато украв свиню з напхом напханого людьми цирку. А може, і онукам розповідатиму. Мовляв, знай наших. А було це так,- каже він,- там стоять два намети, з'єднані між собою. Свинка лежала на помості, прив'язана маленьким ланцюжком. У другому наметі я побачив велетня і даму, геть порослу кудлатим сивим волоссям. Я взяв свинку й поповз назад під брезентом, а вона хоч би тобі писнула, сиділа тихше від миші. Я сховав її під піджак і пройшов повз добру сотню людей, поки вибрався на темну вулицю. Ні, мабуть, що я не продам цієї свинки, Джеффе. Я хочу, щоб мама зберегла її, це буде доказ мого великого подвигу.