Читать «Саламандра (збірник)» онлайн - страница 191

Не вагаючись, я сховав лялечку у внутрішню кишеню. За кілька хвилин ми попрощалися.

Я задумливо спустився сходами. У дверях озирнувся: чи не відбулася і цього разу знаменна метаморфоза місця. Чи не фікція мого хворого мозку ці сходи, обтягнуті червоним килимом, ця галерея?..

Чи не фікція і моя демонічна коханка?..

Наслідки відновлення стосунків з Камою були жахливі. Незабаром Гальшка почала скаржитися на раптові різкі болі у всьому тілі. Виникнувши несподівано, без видимої причини, вони продовжувалися по кілька годин без перерви, після цього наставав повний занепад сил. Бідна дівчина схудла, на її пожовклому обличчі, спотвореному стражданням, заграв хворий рум’янець, очі горіли гарячковим вогнем. Лікарське мистецтво і цього разу виявилося безсилим. Запрошені лікарі постали перед нерозв’язною проблемою. Констатували, правда, загадкову зміну складу крові, але причини хвороби і ліків назвати не могли. Я у відчаї знову вдався по допомогу до Анджея.

Був саме полудень 24 червня 1910 року. Страшна, біла від сонячного сяйва година триває і по сьогодні на годиннику мого життя.

Пам’ятаю, як молоді зелені гілочки вітали мене біля входу в парк, як повз мене пробігла пара чарівних дітей, що гнали обруч, як зачепив мене бідний газетяр з сувоєм газет під пахвою. Такі дрібні, такі до смішного незначні деталі, проте, хтось велів мені їх запам’ятати назавжди. Різка, яскрава, у фарбах безумства картина подій, які ось-ось повинні були звалитися на мене, кинула могутній сніп світла на все, що їм передувало, і увібрала в своє магічне коло другорядні подробиці. Коли я входив до Анджея, пробило дванадцяту.

Він зустрів мене з захмареним чолом і докором в очах. Ми не говорили про Каму, хоча з поведінки мого друга я зрозумів – він знає все.

– Тобі необхідно ще раз побачитися з цією відьмою, – заявив, вислухавши мою звістку про здоров’я Гальшки.

– Навіщо? – спитав я пригнічено.

– Вона оволоділа чимось, що належало раніше Гальшці: стрічкою для волосся або чимось із одягу. Ці речі необхідно відняти у неї, розумієш? Відняти і негайно віддати в мої руки.

Я пригадав воскову ляльку. Дивна думка промайнула у мене.

– Можливо, та фігурка тобі стане в пригоді? – Я дістав з кишені ляльку і простягнув Анджеєві. – Я виявив її на коминку серед інших будуарних дрібничок. Волосся на ляльці безперечно Гальшчині. Той самий дорогоцінний кучерик, якого я загубив у ніч сабашову. Пам’ятаєш?

– Пам’ятаю, – відповів він, квапливо беручи фігурку. – Пам’ятаю, – повторив тихо, уважно розглядаючи лялечку з усіх боків. – Ти говорив про це; вже тоді у мене виникла підозра, що та «згуба» далеко не випадкова.

Він поклав лялечку на долоню і запитав, таємничо посміхаючись:

– Знаєш, кого зображає ця фігурка? Твою наречену.

– Жартуєш!

– Я цілком серйозно. У подібній практиці зовсім не обов’язково, щоб риси обличчя нагадували прототип, форма грає тут другорядну роль, все вирішує інтенція, намір. Лялька – лише символ, знак алгебри, введений замість людини, якій мають намір нашкодити. Досить і того, коли чорний маг, оперуючи таким символом, скаже собі, що фігурка означає якусь конкретну особу. У нашому випадку всі сумніви виключені. Ти звернув увагу на пальці?