Читать «Сікстен» онлайн - страница 18

Урешті-решт Сікстен завалює стіл зіжмаканими газетами. Хоч усе-таки знаходить те, що шукав.

То зовсім невеличке оголошення. У ньому написано:

Привіт! Мені 35 років, я звичайнісінька жінка, яка стомилася від нудьги. Тож шукаю дуже веселого хлопця, що змусить мене знов танцювати й сміятися.

Відповісти Танцівливим Ніжкам.

Сікстен вириває оголошення й запихає в кишеню. Бо сам він не зможе написати відповідь. Йому повинен допомогти Юнте.

Решту оголошень він спалює на сковороді.

Коли залишається маленька жаринка, дзвонить телефон.

Але цього разу це не тато. Дзвонить Емма. Вона питає, чи підкине він її у вівторок у кіно.

— Звичайно, підкину, — відповідає Сікстен.

НАЙДОВШИЙ I НАЙКОРОТШИЙ У СВIТI ПОЦIЛУНОК

— Я вже йду, Сікстене! — гукає тато, стоячи під дверима Сікстенової кімнати.

Сьогодні Сікстен замкнувся.

— Гаразд, іди! — у відповідь кричить Сікстен.

Зрештою тато йде. Перед тим тричі нагадавши, щоб Сікстен увечері довго не засиджувався. Сікстен усе ще фарбує палицю, яку сам вистругав. Він фарбує її в зелений колір. А потім мусить швиденько висушити феном.

Тільки-но він прикріпив на свого велосипеда ту палицю і відкрутив з багажника світловідбивач, як побачив Емму, що переходила паркувальний майданчик. Вона була в червоній сукні, а щойно вимиті коси аж блищали.

— Привіт, — каже Емма. — Поїдемо?

— Так, — відповідає Сікстен. — Сідай, будь ласка.

Він гордо показує на новеньку зелену раму на своєму велосипеді. Їхати до Гамарб’ю далеченько.

Та для Сікстена це пусте. Бо спереду сидить Емма. І поки він крутить педалі, вдихає запах її кіс.

— Ти знайдеш? — питає вона.

— Атож, — відповідає він. — Я довідався адресу.

Вони спускаються з пагорба й завертають ліворуч. І коли спадають перші сутінки, вони бачать перед собою довгу чергу автомобілів із засвіченими фарами, що прямують до брами.

— Це тут, — каже Сікстен.

Юнте вже їх чекає. Він стоїть під великою афішею з транзистором у руці.

— Добре, що ти прийшов, — каже Сікстен.

— Я ж не міг пропустити цей фільм, — відповідає Юнте.

Потім вони мовчки йдуть вздовж паркану. Юнте — попереду, а Сікстен та Емма за ним.

— Ми не куплятимемо квитків? — питає Емма.

— Ні, я вже забронював місця, — каже Юнте.

Тоді він підводить їх до височенької сірої будівлі. Щоб дістатися на дах, треба тільки прихилити велосипеда до стіни, стати на нього й вилізти вгору. На жаль, там уже сидить кілька великих хлопців. Вони їдять попкорн. А біля дерева внизу прив’язаний їхній собака.

Сікстен нахиляється до собаки й розстібає нашийник.

— Чий то собака? — кричить він. — Гляньте, він зірвався!

Побачивши, як утікає собака, хлопці миттю побігли за ним.

— Ось так, — каже Сікстен. — Спершу — жінки.

Емма вилазить на раму. Тоді — на дах.

— Звідси чудово видно, — каже вона.

— Ага, — погоджується Сікстен.

Та коли він зводить очі вгору, то бачить її трусики. А на них — свіжу зелену фарбу.

Потім вони сидять на даху, а внизу під ними стоять автомобілі. Емма сидить від Сікстена з одного боку. А з другого сидить Юнте. Вони дивляться фільм. І слухають музику, що долинає з транзистора Юнте.