Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 57

— Мені… Я можу бачити Сергія Васильовича? — плутано говорить дівчина.

— Заходьте, будь ласка. Як сказати?

— Ось передайте Сергію Васильовичу, прошу вас, — Ксенія простягає візитну картку.

— Зараз, хвилиночку почекайте, — і жінка іде в кімнати.

Ксенія оглядає вітальню. Ніяких ознак перебування великої людини. Все зовсім звичайне.

— Роздягайтесь, будь ласка. Сергій Васильович чекає на вас, — звертається хазяйка до дівчини.

Ксенія зайшла до кімнати. Назустріч їй підвівся високий худорлявий чоловік. Обличчя таке знайоме, прилітна усмішка, лагідний погляд.

— Заходьте, заходьте, Ксеніє Георгіївно. Сідайте, будь ласка. Мабуть, змерзли? Грійтеся! — І, щоб дати дівчині заспокоїтися, продовжував: — Олександр Вікентійович говорив мені про вас, і я буду дуже радий, якщо зможу чимось допомогти вам. Ви давно співаєте?

— Ще з гімназії. А потім почала вчитись, але я не знаю… І рідні сумніваються, чи все це справжнє…

Її ніяковість поступово зникала, бо Рахманінов тримався так просто, так душевно.

— Що ж ви хочете зараз заспівати?

— Я принесла ваші романси, Сергію Васильовичу.

— А покажіть, що саме?

Ксенія подала ноти.

— Що ж, авторських заперечень немає,— усміхнувся Рахманінов. — «Уривок із Мюссе» — один з найскладніших романсів. А вам як здається?

— Мені важко сказати, але думаю, що це… ваш, дуже ваш романс… Одним словом, коли вперше почула його, саме тоді зрозуміла, хто такий Рахманінов, — рішуче дивлячись на Сергія Васильовича, сказала Ксенія і замовкла.

— Так ось яка ви… — голос Рахманінова звучав задумливо і трохи здивовано. — Так ось яка ви, — повторив він і додав: — Доросла. Що ж, почнемо? — спитав пін і сів до рояля.

Ксенія проспівала усі п’ять романсів. Останнім був «Уривок із Мюссе». Вона почувала себе сьогодні погано, бо від хвилювання майже зовсім не спала. Але зараз, співаючи, відчувала тільки музику. Голос звучав винятково красиво, вільно, яскраво. Коли останній романс було закінчено, Рахманінов узяв ноти і написав на них у верхньому куточку: «Душевно дякую Ксенії Георгіївні за чудове виконання цього романсу».

— Те, що написано, — щира правда. Я в захопленні від вашого голосу. У вас прекрасна школа. Але головне — це надзвичайна музикальність. Ви так тонко, так глибоко зрозуміли і відчули мої твори.! Сердечно вдячний вам за спів, за ваше музикальне, чуйне виконання! А що ви ще співаєте?

Ксенії було важко говорити. Вона не могла отямитися. Все було так несподівано, так казково, що здавалося прекрасним сном.

— Я співаю ще романси Чайковського, Аренського…

— Будь ласка, якщо можна, — «Ні, тільки той, хто знав», — звернувся Рахманінов до дівчини.

— Я так давно його не співала, боюся, що нічого не вийде.

— Все буде гаразд. Починайте.

Підіймаючись від рояля, Рахманінов сказав:

— Чайковського ви співаєте гарно. Мені здається, ваше покликання — камерний спів. До речі, камерний спів оцінюю навіть вище, ніж оперний. Тим більше, що ваша музикальність, чуйність, розуміння і відчуття музики — все відкриває шлях до камерного співу.