Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 13

Кілька разів самому Мудрикові довелось переховуватись від облав НКВД — раз у сховку в стодолі, під снопами, іншим разом — в льоху під буряками. Одного разу початок облави застав Степана в одного полохливого господаря, який побоявся переховувати підпільника. Степан сховав пояс із пістолетами та гранатами під піджак і вийшов на город збирати сухе бадилля картоплі. „Трудящого" енкаведисти не зачепили, а в селі ніхто не зрадив. Та все ж була научка про правильний підбір кадрів та приготування сховків.

У вересні 1940 року ОУН вперше довелося зіткнутись із частими явищами переходу кордону групами, які не належали до Організації. Спочатку вважали, що це розробка НКВД з метою виявлення підпільних хат ОУН. Слідство, проведене Мудриком виявило, що це були розвідувальні групи, заслані Абвером. Думка Мудрика про фаховість груп Абверу була негативною: німці вербували кримінальний елемент, який на переконання Степана був безідейним, легко зраджував і не мав інших мотивів праці крім грошей.

З наближенням зими значну частину підпільників було вирішено перевести в німецьку зону. Мудрик разом із старим знайомим „Соколом" організовує перехід великої групи підпільників — 115 чоловік, — в районі сіл Скоморохи, Рождалів та Ульгівок. Звичайно, така велика група не могла перейти через кордон непоміченою. Однак до бою дійшло лише за 10 метрів до берега Бугу, коли загін викрив наряд прикордонників, який спостерігав за річкою в кущах верболозу. Група досить успішно перейшла кордон — загинуло четверо, один втопився. 18 чоловік затримали німецькі прикордонники. Про втрати червоноармійців Мудрик не повідомляє, лише в повідомленні спостерігачів за радянським берегом говориться про підводу, яка забирала вбитих прикордонників.

Безпосередній зверхник Мудрика і „Сокола" — „Гефайст" був у цей час в Кракові. Але організаційна машина працювала справно, їх зустрів провідник надрайону ОУН Палюшинський з села Боратина, розмістив на постій людей, приведених з‑за кордону, забезпечив харчами, дав зв'язок до Ге- файста". Наступного дня з Кракова прийшов наказ для хлопців і самим їхати туди. На станції їх зустрів Гефайст". В організаційній хаті чекав „Сенишин". Пізніше Мудрик дізнався, що це був Микола Лемик, який ще за життя став легендою для членства ОУН. Йому „Сокіл" і Мудрик передали пошту, привезену з України. „Сенишин" повідомив їх про кількамісячний вишкіл, який їм доведеться пройти взимку і запропонував для відпочинку на місяць що залишився до занять, вибрати місце за власним уподобанням. Краків справив на хлопців гнітюче враження, і вони попросилися назад у Кристинопіль.

Тут їх чекала майже фахова несподіванка, замість відпочинку — розслідування за обраним фахом. У Кристинополі з'явився чоловік, який твердив, що відстав від групи під час бою під Рождаловим. Щось у його оповіданнях здалося Мудрикові та „Соколу" підозрілим, вони повідомили про це керівників, які наказали переправити його до Кракова. Там перебіжчик остаточно заплутався в показах і зрозумівши, що йому може бути непереливки, втік. Виявилось, що це був агент НКВД Іван Майчук, родом з Бережанщини. Мудрик стверджував, що Майчук працював для КҐБ і після війни.