Читать «Рибалки» онлайн - страница 92

Коли його витягли, форма його тіла постала неймовірно зміненою. Обембе стояв і з жахом дивився на мене, а навколо почав збиратися натовп з усіх куточків району. У невеликих громадах Західної Африки у ті дні новина про трагічну подію розповсюджувалася, мов лісова пожежа у сезон харматану. Щойно жінка заголосила, люди — знайомі й незнайомі — посунули до нашого двору, поки геть його не заповнили. На відміну від місця смерті Ікенни, ані я, ані Обембе не намагалися перешкодити тому, щоб Боджу забрали геть. Обембе поводився не так, як тоді, коли, відійшовши від нескінченного повторювання слів «червона річка червона річка червона річка», він тримав голову Ікенни в руках і несамовито намагався надути в його рота кисню, благаючи: «Іке, отямся, будь ласка, отямся, Іке» — аж поки містер Боде не стягнув його з Ікенни. Цього разу, коли батьки були вдома, ми дивилися з веранди.

Людей стало так багато, що ми ледве бачили, що відбувалося на подвір’ї, бо люди Акуре й більшості містечок Західної Африки були голубами: пасивними створіннями, які ледаче сновигали ринками чи гральними майданчиками, переступаючи з ноги на ногу, ніби чекаючи нової звістки чи плітки і збираючись у гурт щоразу, коли на землю кидали жменю зерна. Усі тебе знали, і ти знав усіх. Кожен був тобі братом, і ти був кожному братом. Було важко кудись піти, щоб тебе не побачив хтось, хто знав твого брата чи матір. Усе це поширювалося на всіх наших сусідів. Містер Аґбаті прибіг у самих лише коричневих шортах і білій майці. Батько й мати Іґбафе прийшли в однаково забарвленому традиційному вбранні, бо щойно прибули з якоїсь урочистості й не мали змоги перевдягтися. Прийшли й інші люди, включно з містером Боде. Саме він заліз до колодязя й витягнув Боджу. Як я зрозумів із коментарів людей, спочатку він заліз туди по спущеній у воду драбині й спробував потягнути Боджу однією рукою, але мертва вага Боджі й не думала рухатися. Тоді містер Боде вперся однією рукою в стінку колодязя й знову потягнув Боджу вгору. Цього разу сорочка Боджі тріснула попід пахвою, а драбина опустилася глибше. Побачивши це, чоловіки нагорі міцно схопили її, щоб вона не поїхала далі. Троє чоловіків тримали останнього, хто тримав драбину, за пояс і ноги. Але коли містер Боде зробив третю спробу, спустившись щаблями драбини трохи нижче, він нарешті витягнув Боджу з водяної гробниці, в якій той пролежав мертвим усі ці дні. І так само, як коли повстав із мертвих Лазар, натовп схвально закричав.