Читать «Рибалки» онлайн - страница 24

— Вони всиплють нам ще сильніше за батька, — докинув Ікенна.

— Так, — сказав Боджа. — Навіть уявити важко.

Ікенна згідно закивав. Тепер я залишився єдиним, хто ще нічого не запропонував.

— Бене, а ти що скажеш? — спитав Боджа.

Я ковтнув, і моє серце забилося швидше. Моя впевненість часто жухла, коли старші брати змушували мене приймати якесь рішення замість того, щоб вирішити за мене. Я ще думав, коли мій голос промовив незалежно від мене самого:

— У мене є одна думка.

— То кажи! — скомандував Ікенна.

— Гаразд, Іке, гаразд, я пропоную захопити одного з її півнів… — я прикипів очима до його обличчя. — І…

— Так? — сказав Ікенна. Вони всі навели на мене очі, ніби я став якоюсь сенсацією.

— Відрубати йому голову, — закінчив я.

Щойно я договорив, як Ікенна скричав:

— Оце справді фатально! — а Боджа, чиї очі раптом ніби здичавіли, заплескав у долоні.

Мої брати хвалили мене за ідею, джерелом якої стала казка, що її розповів нам у класі вчитель мови йоруба на початку чверті. У тій казці лихий хлопець у нападі люті знімає голови усім півням і куркам в околиці. Ми поспішили геть зі свого двору, тримаючи в голові найменш відкриту дорогу до будинку тієї жінки, і проминули невеликі кущі й лавку теслі, де нам довелося позакривати вуха долонями, щоб захистити їх від оглушливого звуку верстатів, що розпилювали деревину. Та жінка, Ія Іябо, жила в невеликому бунгало, що зовні було ідентичне нашому: невелика веранда, два вікна із жалюзі й сітками, прибитий до стіни лічильник електрики й подвійні двері, от тільки її огорожа була не з цегли й цементу, а з глини й землі. Ця огорожа в кількох місцях потріскалася від тривалого впливу сонця і була всіяна різними плямами й патьоками. Крізь гілля одного з дерев тягнувся від високовольтного стовпа до двору електричний кабель.

Ми намагалися почути бодай якісь ознаки життя, але Ікенна й Боджа невдовзі зробили висновок, що двір порожній. За командою Ікенни Обембе переліз через огорожу, ставши Ікенні на плече. Боджа рушив за ним, а ми з Ікенною залишилися стояти на сторожі. Щойно вони двоє залізли у двір, звідти почулося кукурікання й несамовите биття півневих крил, що наближалося до огорожі разом із тупотінням ніг моїх братів, які гналися за птахом. Це повторювалося кілька разів, аж поки ми почули, як Боджа сказав: «Тримай, тримай його, не відпускай!» — так само, як ми казали одне одному, коли наші гачки підсікали рибу під час риболовлі на Омі-Алі.

Почувши цей вигук, Ікенна ступив уперед, щоб видертися на огорожу й подивитися, чи впіймали вони півня, але зупинився просто перед нею. Він луною повторював слова Боджі: «Не відпускай, не відпускай». Коли він поставив ногу в дірку в огорожі, його сідниці визирнули з-над пояса штанів. Стара обмазка посипалася з паркана на землю, як пил. Закріпившись однією ногою, він підтягнувся вгору, тримаючись за верх огорожі. З-під його руки вигулькнув і відбіг подалі сцинк із гладеньким і блискучим барвистим тілом. Наполовину звісившись до двору, а наполовину залишившись на вулиці, Ікенна взяв у Боджі півня, повторюючи: «От молодець, от молодець!»