Читать «Рибалки» онлайн - страница 158
Чiґозі Обіома
Мене охопило потужне бажання притягнути Девіда до себе й обійняти, коли батько раптом сказав:
— Зносять усе, — ніби я спитав його про щось. — Скрізь.
Він побачив, як десь віддалік один кран розвалював будинок, а навколо нього зібралися люди. Я помітив подібну сцену трохи раніше, коли ми проїздили зачинену громадську вбиральню.
— Навіщо? — спитав я.
— Щоб перетворити ці околиці на місто, — сказав Девід, не дивлячись на мене. — Новий губернатор зажадав, щоб більшість цих будинків була знесена.
Проповідник, єдиний, кого мені дозволяли бачити, розповів мені про зміни в уряді. Зважаючи на мій вік на той момент, суддя вирішив, що я не заслуговую на довічне ув’язнення чи смертну кару, а також на підліткову в’язницю, бо я вчинив убивство. Тому було вирішено, що я маю відбути восьмирічне ув’язнення без права зустрічей чи контактів з моєю родиною. Те засідання, від початку до завершення, зберігалося у мене в запечатаній пляшці, і багато разів уночі в своїй камері, коли навколо вух дзижчали комарі, перед моїми очима проскакували раптові кадри спогадів про судову залу, про зелені завіски в ній і про те, як суддя, що сидів навпроти мене на підвищенні, говорив глибоким гортанним голосом:
Далі я пригадував, як, негайно охоплений страхом, я зиркнув на свого батька й побачив, як усмішка вистрибнула на його обличчя, мов богомол, а материні руки злетіли над її головою, мов гвинти гелікоптера, і вона залементувала й почала благати Бога, переконуючи Його, що Він не може мовчати, коли з нею таке трапилося, ні, тільки не цього разу. А тоді, коли охоронці взяли мене в наручники й поштовхали до заднього виходу, моє розуміння навколишнього світу раптом зменшилося до самоусвідомлення несформованої дитини, зародка, неначе всі присутні були лиш гостями, що прийшли навідати мене у моєму світі, а тепер збиралися вже йти — ніби то не мене, а їх виводили геть.
* * *
За правилами тюрми, до в’язнів пускали проповідників. Один з них, євангеліст Аджаї, приходив що два тижні чи десь так, і саме завдяки йому я лишався в курсі подій у зовнішньому світі. За тиждень до того, як мені повідомили про звільнення, він розповів, що на честь першої в історії Нігерії передачі влади від військових цивільним, Олусеґун Аґаґу, губернатор штату Ондо, столицею якого було Акуре, вирішив амністувати деяких в’язнів. Батько сказав, що моє ім’я було вгорі того списку. Задушливий день 21 травня 2003 року був призначений днем нашого звільнення. Але не всім в’язням так пощастило. Через рік після того, як я сів у тюрму в 1998 році, євангеліст Аджаї приніс новину про те, що генерал Абача, диктатор, помер з піною на губах і що ходили чутки, буцімто його вбило отруєне яблуко. А тоді, рівно через місяць, перед самим своїм звільненням, в’язень Абачі номер один і його заклятий ворог, М.К.О., помер так само — випивши чашку чаю.