Читать «Рибалки» онлайн - страница 11

— Нехай ідуть, — почув я слова Іґбафе позаду нас. — Вони нам не потрібні. Ми можемо рибалити й самі.

Вони почали дражнити нас, але відстань скоро відрізала нас від них, і ми мовчки пішли стежкою. Я йшов і думав, що це найшло на Ікенну. Часом я не міг зрозуміти його дій чи рішень і здебільшого покладався на Обембе, який допомагав мені все збагнути. Після зустрічі з Абулу минулого тижня, про яку згадав Соломон, Обембе розповів мені історію, яка, за його словами, спричинила несподівану переміну Ікенни. Я розмірковував над його розповіддю, коли Боджа закричав:

— О Боже, Ікенно, дивись, це мама Іябо!

Він побачив одну з наших сусідок, яка торгувала арахісом, сидячи на лавці перед церквою, зі священиком якої ми зустрілися на річці. На той час, як Боджа підняв тривогу, було вже запізно — жінка вже угледіла нас.

— Ох-ох, Іке, — гукнула вона, коли ми проходили повз неї зі спокоєм в’язнів. — Що це ви там робили?

— Нічого! — відповів Ікенна й наддав ходи.

Вона звелася на ноги — тигр, а не жінка, — і підняла руки, ніби готувалася кинутися на нас із кігтями.

— А що це у вас в руках? Ікенно? Ікенно! Я до тебе звертаюся.

Ікенна демонстративно поквапився стежкою, а ми слідом за ним. Ми пішли коротшою стежкою позаду нашого двору, над якою гілка бананового дерева, зламана буревієм, тепер стирчала, як тупа морда морської свині. Дійшовши туди, Ікенна повернувся до нас і сказав:

— Ви всі побачили? Побачили, до чого нас призвела ваша дурість? Хіба я не казав, що годі ходити до тієї дурної річки, але ніхто з вас мене не послухав? — Він поклав обидві долоні на голову: — От побачите, вона точно здасть нас мамі. Хтось хоче закластися, що ні? — він ляпнув себе по чолу. — Хочете?

Ніхто не відповів.

— Тепер ви бачите? — сказав він. — Тепер вам очі розкрилися, так? От побачите.

Ці слова гупали в моїх вухах, поки ми йшли далі, несучи додому страх того, що вона, без сумніву, доповість про все матері. Та жінка була материною подругою, вдовою, чоловік якої загинув у Сьєрра-Леоне, воюючи за Африканський Союз. Він залишив їй тільки свою посмертну виплату, розділену порівну з чоловіковою родиною, двох напівголодних синів, однолітків Ікенни, і безліч нескінченних потреб, які спонукали нашу маму час від часу їй чимось допомагати. Мама Іябо, заставши нас за грою коло небезпечної річки, безперечно, розповість усе матері на знак подяки. Ми страшенно цього боялися.

* * *

Наступного дня після школи ми не пішли до річки. Натомість сиділи у своїх кімнатах, чекаючи на материне повернення. Соломон та інші хлопці подалися на берег, сподіваючись, що ми прийдемо, але, не дочекавшись нас, прийшли перевірити, де ми є. Ікенна сказав їм, а особливо Соломонові, що їм також було б краще покинути риболовлю. Та коли Соломон відкинув цю пораду, Ікенна запропонував йому забрати його вудку. Соломон посміявся з нього й пішов з таким виглядом, ніби був захищений від усіх перелічених Ікенною небезпек, що начебто блукали тінями навколо Омі-Али. Ікенна дивився, як вони йдуть геть, хитаючи головою і жаліючи хлопців, які вперто вирішили йти тією погибельною стежкою далі.