Читать «Рибалки» онлайн - страница 10

Протяжно зітхнувши й похитавши головою, священик розвернувся і пішов геть. Ми запирхали від сміху, передражнюючи те, як теліпалося на його худій статурі біле вбрання, від чого він здавався дитиною у завеликому костюмі. Ми сміялися над боягузливим чоловіком, якого сполохав вигляд риби та пуголовків (бо він поглянув на рибу нажаханими очима), і над уявленим нами смородом з його рота (хоч ніхто з нас не стояв до нього досить близько, щоб його відчути).

— Цей чоловік як Ія Олоде, навіжена жінка, про яку говорять, що вона ще гірша, — сказав Кайоде. Він ніс бляшанку з рибою та пуголовками, і вона саме нахилилася, тож Кайоде прикрив її зверху долонею, щоб нічого не вискочило. У нього текло з носа, але здавалося, що він цього не усвідомлював, тож молочно-білі виділення висіли трохи нижче його ніздрів. — Вона завжди танцює містом — здебільшого танець макосса. Якось її вигнали з великого ярмарку в районі Оджа-Оба, бо казали, що вона присіла в самій середині ринку, просто коло м’ясного прилавка, і висралася.

Ми засміялися. Боджа реготав аж трусився, а тоді, наче сміх вичерпав з нього всі сили, просто впустив руки на коліна і важко задихав. Ми ще сміялися, коли помітили, що Ікенна, котрий не зронив жодного слова відтоді, як священик урвав нашу риболовлю, виліз із води на берег трохи віддалік, де пожухла трава есан нависла над річкою. Він почав розстібати ременя на мокрих шортах, і ми всі з цікавістю спостерігали за ним. Ми бачили, як він знімає решту рибальського вбрання і починає витиратися.

— Іке, що ти робиш? — спитав Соломон.

— Йду додому, — коротко відповів Ікенна, ніби не міг дочекатися, коли його спитають. — Я хочу піти додому повчитися. Я учень, а не рибалка.

Соломон нічого більше не сказав. Він усе зрозумів, оскільки зерно того, як зараз почав поводитися Ікенна, показуючи відсутність інтересу до риболовлі, було посіяне ще минулого тижня. Того дня його довелося умовляти йти з нами на річку. Тому, коли він сказав: «Я хочу піти додому повчитися. Я учень, а не рибалка», — запитань ні в кого не було. Боджа, Обембе і я, позбавлені будь-якого іншого вибору, крім того, щоб піти за ним, оскільки ми ніколи не робили того, чого Ікенна не схвалював, теж почали перевдягатися. Обембе замотав наші вудки у поношену раппу, яку ми поцупили з однієї з материних старих коробок. Я підібрав бляшанки й невеличку поліетиленову торбинку, в якій звивалася, борсалася і повільно дохла решта невикористаних черв’яків.

— Ви справді йдете? — спитав Кайоде, коли ми пішли за Ікенною, котрий начебто й не чекав на нас, своїх братів.

— Чому ви йдете саме зараз? — спитав Соломон. — Це через священика чи через той день, коли ти зустрів Абулу? Хіба я не просив тебе не чекати? Хіба не казав не слухати його? Хіба не говорив, що він лихий, божевільний скаженець?

Але жоден з нас не промовив ані слова у відповідь, і жоден не повернув голови. Ми просто йшли собі за Ікенною, який ішов попереду, несучи тільки чорну поліетиленову торбу, в якій тримав рибальські шорти. Він покинув свою вудку на березі, але Боджа підібрав її й поніс у своїй раппі.