Читать «Професор Шумейко» онлайн - страница 56

Надійшла черга познайомити читача з абітурієнтом. Пріє, бідака, у чорному кітелі, прикрашеному значками. Можливо, серед них були й державні нагороди, екзаменаторів жіночої статі вони не цікавили, а Іван Митрофанович нічого не тямив у тих «цяцьках». Морячок сидів собі, проте на аркуші в широку лінію не з'являлося жодного рядка. Ой, біда. Я ж чотири роки на підводному човні марив вивчати морське право! Подався до Києва, бо всі в одну душу (батьки, друзі): там через Чорнобиль малий конкурс. Оце ще раз перепитую екзаменатора і, клянусь небом з морем, писатиму так швидко, як мати лузає насіння.

— Екзаменаторе! У слові «мотузки» пишеться «а» чи «о»? Бо в нашому селі кажуть «матузки», а на дошці написано «Давид Мотузка»?

— Боже милосердний! Це знову морячок-придурок, — доволі голосно сказала Вітусі «пожежна машина».

Аудиторія враз забула, що складає вступний екзамен на юридичний факультет, і зірвалася вибухом сміху. Для цього була причина, бо більшість читала роман А. Головка «Бур'ян».

Втихомирив абітурієнтів Іван Митрофанович. А потім... Слова Вікторії Анатоліївні ніхто не надавав. Вона звикла сама брати.

— Ще третє запитання, і ви, шановний, кладете свою роботу сюди (ткнула пальцем на стіл) і шуруєте прямісінько в річпорт. Там, здається, потрібні вантажники!

«І за віщо мені ці муки? Цей день? Казав же: не люблю вступні екзамени», — картався Іван Митрофанович.

Картався і морячок, довго сидів ніби води в рот набравши. Коли Стелла Павлівна нагадала, що час від чернетки переходити до чистовика, абітурієнт-моря-чок підвівся, підійшов до столу, поклав свою «роботу» й екзаменаційний лист на стіл. Всередині аркуша — одне речення: «Такої жратви не люблю!»

Час читачеві дізнатися, що абітурієн-та-морячка звати Макаренко Олег Андрійович, і що він закінчив Яцунівську середню школу Полтавської області. А то заладили: морячок, морячок...

Олег Андрійович узяв з першої лави свої речі, власне, одну: брезентову сумку з наклейкою «Морфлот», уклонився і зачинив за собою двірі аудиторії № 101.

Жінки-екзаменатори лишались незворушними й робили, здається, все педагогічно правильно, окрім одного. Читач у нас розумний, сам домислить. Зате Івану Митрофановичу муляло і рвало серце усе разом: Чорнобиль, конфлікт з колегами й абітурієнтом Макаренком Олегом Андрійовичем. Треба було б, мабуть, зупинити хлопця, умовити продовжити екзамен. А може, ні? Я таки справді дивак-педагог. А чому ж тоді мені так подобається читати лекції? Хід його внутрішнього монологу перервала Стелла Павлівна.

— Ось тут поставте свій підпис.

— Що це?

— Прочитайте! Акт про відмову.

Механічно прочитав акт і знов узявся за газету. Не читалося.

— Вітусю! Ходімо на останню лаву щось перекусимо! А ви, Іване Митрофановичу, керуйте тут. Ваше професорське око все помітить.

Проте професорське око нічого не помічало, бо й не дивилося.

... Хто зна, яких висот сягнув би морячок, якби не цей казус: безпосередність хлопця і брак знань випускника сільської школи. А він же марив чотири роки вивчати право. Серце в нього юне, довірливе, душа — моряка-підводника.