Читать «Професор Шумейко» онлайн

Галина Бабич

Професор Шумейко

Про автора

Кандидат філологічних наук, доцент Національного університету імені Тараса Шевченка, заслужений працівник народної освіти України (1993). Науковий доробок становить понад 130 праць — посібники зі світової літератури, підручник з історії української літератури для студентів університетів і педінститутів (співавтор), автор першої книги про українських но-велістів-шістьдесятників, («Загадка творчого бунту»), а також художньої книги «Тюті» (повість, оповідання), що вийшла у видавництві «Дуліби» у цій же серії (2007).

Особиста заслуга автора (як педагога) полягає у вагомому внеску в підготовку журналістських кадрів, оволодінні ними основ теорії і практики шляхів розвитку української журналістики.

До читача

Не даю порад, як читати книги. Читають по-різному. Одні — вдумливо, інші пропускають не тільки сторінки, але й цілі розділи. Таким чином радимо переглядати словники. Дотримуюсь думки, як і фахівці, що читання — це той випадок, коли читач співпрацює з автором. Погляди автора, дії і вчинки персонажів приміряє до себе або відкидає, заперечує, ставить запитання автору, критикує, порівнює: «І в мене так», «А я б не так».

Такий він, наш читач. Але автори на боці різних читачів, тільки не тих, що, перегорнувши останню сторінку, скажуть: «Гарний папір»...

Професор Шумейко

Повість

І. Клим Іванович мучиться

До горілки Клим Іванович приохотився під час службових заходів — презентацій, конференцій, форумів, «круглих столів», творчих вечорів, ювілеїв за час його праці в Міністерстві культури. Посаду він там обіймав невисоку, та за десяток років висунувся в перші ряди учених-політологів (як того вимагала перебудова). Його прізвище раз у раз з'являлося в пресі, у звітах про наукові з'їзди й конференції, його доповіді й публікації регулярно друкувалися у віснику Академії наук. Тож і не дивно, що за Климом Івановичем закріпилося звання — професор Шумейко. А невдовзі він справді був обраний (та ще й одноголосно) на посаду професора в одному з провідних київських вузів.

Трохи непокоїло, як воно буде з тим, що полюбив в останні роки. Уявіть собі появу в аудиторії ще не старого, високого, як Говерла, зі слідами колишньої вроди професора, який на ногах не тримається. Ні, такого ані професор Шумейко, ані читач, а тим більше студенти уявити собі не могли. У вузі були також службові заходи: «круглі столи», творчі вечори, презентації, ювілеї, а після них не тільки «Моршинська». Це перше. Друге. Як з роками у людини згасає врода, так згасають пам'ять і уява. Професор Шумейко був колись творчою людиною і мав чудову пам'ять і уяву. Аби прокинулася ота клята уява (не кажучи вже про пам'ять), щоб у житті його не мучили понурі дні, що потрібно? Оксібрал, цераксон??? Дурниці. Клим Іванович знову полюбив не тільки горілку, а й коньяк.

Хто має право мене осуджувати? Та вся Україна попиває. А мені просто заздрять, заздрять та й годі. Освічені люди, а не розуміють, що заздрощі й ревнощі — гадюче жало. Колють не тільки горілкою, натякають ще й на мій бізнес. Який там у трясці бізнес? Так, манюній, як мізинчик дитини, бізнесок. Але й туди гадюче жало дістає, — міркував собі Шумейко.