Читать «Професор Шумейко» онлайн - страница 4

Та я захопився. О, знову дільничний. Ні, Марко сьогодні якийсь не такий. Тривога в очах. Щось назріває: шторм, ураган, контрабанда? Може, спитати? І дід Пронь ні з того ні з сього ляпнув:

— Начальнику! Ви ж усе знаєте! А чого мовчите? В Одесі холера чи що?

— Якщо так, то чого питаєте, діду?

— Та я пожартував, Марку Петровичу! Ви ж знаєте, як ми в Одесі любимо жартувати.

— Це правда.

І в свою руру замогильним голосом:

— Негайно всім звільнити пляж!

І так разів з двадцять. Пронь рахував, потім кинув рахувати, почав в'язати все докупи. Вчора увечері в забігайлівці люди про щось шепотілися, Ісаак не встигав прибирати пляшки з-під дешевого вина «Ркацителі». Вино як вино. Столове, сухе, біле, а головне — дешеве. Але чого так багато його виносять із собою? Добрий сьогодні виторг у чоловіка! А що на серці у тих людей, котрі перемовляються загадково і дудлять «Ркацителі»? У Проня мозок запрацював активніше. Напередодні ходила чутка, що в одному з районів Одеси вмирають люди один за одним, їх не ховають, а спалюють. Ця страшна звістка одних налякала, інших навела на сміх:

— Черговий жарт одеситів, громадяни дачники!

А ще дільничний учора радив дідовим пожильцям їхати на о. Кароліно-Богаз. Мовляв, там і дешевше, і пляж чистесенький. Дід Пронь тоді страшенно образився. З рота копійчину витягує. Треба подумати, що ж я не так зробив.

Думати не було коли. Пронь підхопився із насидженого місця і, опираючись на ціпок, ледь не бігцем подавсь додому. Зазирнув у вікно, постояльців не було. Ну це ще нічого не означає. Але ж не було і їхніх речей! У кімнатах безлад, Сара в сльозах:

— Постояльці втекли, навіть купальники забули, ось на абрикосині теліпаються.

Діду не страшна примара смерті, він давно вже збирається умирати. Але... своєю, як кажуть, смертю. А від холери? Ні. Такого Пронь не хоче ні собі, ні Сарі, ні людям. У кого його спитати про вино? Навіщо так гребуть? Ісаак правди не скаже, він зацікавлена особа. Маркові, дільничному, не до вина.

— Ти, старе луб'я, знов куняєш? Скажи Сарі, хай бере кілька ящиків «Ркаци-телі», бо у мене вже нікуди ставити!

— А навіщо?

— Холеру вбиває.

Пронь майже вголос подумав:

— Яка ж добра жінка Груня, бо решта причаїлись, замкнувши двері на засув, оскільки кожного свого сусіда вважають зараженим холерою.

Поки Пронь обмірковував, Сара кілька ящиків привезла на візку і перенесла до кухні. Усім полегшало, стало якось надійніше. Страх, що затьмарював розум, залишив на деякий час тих, хто в Ісаака отоварився «Ркацителі». Цього ж дня з одеського залізничного вокзалу один за одним рушали вагони, переповнені курортниками. Розвантажували місто.