Читать «Професор Шумейко» онлайн - страница 19

Щось порушилося в уніфікованому стандартному житті професора Шумейка. З'явилася незрозуміла туга, що огорнула серце, стиснула груди. Але Шумейко — мужня людина: «Я умію дуже природно носити маску». А відволікатимуть нова робота (Клима Івановича одноголосно обрано на посаду професора кафедри соціології в одному зі столичних вузів), новий побут, мій маленький бізнесок. І похмурий настрій та страждання видалися чоловіку просто смішними. Глянув у дзеркало для повного переконання, зауважив: з'явились якісь набряклі мішки під очима, окреслилося черевце. Доведеться на один Гудзик застібати піджак. А ще треба закохатися. Кажуть, нова любов оновлює чоловіка. У кого? Та ж у мою рідненьку. Бо вже якось плакалась:

— Це тільки в письменницьких сім'ях правдешня і велика любов!

— У кого? — перепитую.

— У Гончара, Стельмаха, Бажана, Драча, Мушкетика, Загребельного!

— І все?

— А тобі що мало?

— Та не мало, але й не багато.

Влаштую сьогодні сюрпризи, і без «цип-цип-цип». Щось новеньке, сентиментальне. Попрошу Анастасію зрежи-серувати. Телевізійники — вони, хоч і не розумне, а смішне уміють творити.

Сюрприз перший. Прислав із салону «Декамерон» майстра (Анеліну), щоб омолодила мою рідненьку.

Сюрприз другий. Красивим (не на комп'ютері) почерком написав такий зворушливий і ніжний лист (прозою), як ото писав колись Іван Бунін своїй коханій Варварі Пащенко. Виливав я рідненькій свої почуття до неї. Розчулився так, мало не ридав, попередньо перечитавши листування закоханих (Буніна і його нареченої). Я знав, що моя вчителька (тобто дружина) казала друзям: «Кращої прози, ніж роман "Життя Ар-сеньєва" не знаю». Думав догодити, так захопився тим чтивом (а був трохи «під шафе»), що в таку халепу, точніше гів-но (термін моєї дружини), вляпався, бо в кінці листа утнув:

Весь, весь твой, рідненька.

И. Бунин

Третього сюрпризу, як було заплановано, не відбулося. Зчинилася така сварка, довга і погана. Обійшлося, правда, без матірних слів.

Наближалося перше вересня. Професор Шумейко — чоловік не із боязливих. Але що та сварка з дружиною порівняно з першим днем його нової роботи?! З Клима Івановича — лектор був непоганий, мав уже невеличкий досвід, коли погодинно вів спецкурс в Академії культури. Тепер він у штаті, це зовсім інше. Ні світ ні зоря встав, довго хлюпався у ванній, чепурився, щось перехопив на льоту і в авто. Ось уже серед нових колег. Після ручкання і багаторазового «професор Шумейко» він бах! на стіл метрової довжини коробку з цукерками.

— Щоб солодко жилося!

Це викликало щирий захват. Читач, який коли-небудь працював у вузі, знає, що на кафедрі викладачі тільки роздягаються, а засиджуються тільки після обговорення дисертацій, звітів тощо. Весь свій час викладач проводить в аудиторії, де і твій суддя, і твій адвокат — студент. І кафедра після Шумейкового десерту в одну мить розбіглася по своїх аудиторіях.

Тільки місяць-два (для цього не треба перепитувати старшого методиста, який усе і про всіх знає) студент виявляє великий інтерес до нової дисципліни, нового викладача. Стежить за кожним його порухом і словом: як пройшовся по аудиторії, який дотеп утнув, які черевики взуває, навіть конспектує лекції. А потім... А потім звикає і часто лекції слухає паралельно з музикою через такі манюні вар-гульки у вухах, знуджується.