Читать «Професор Шумейко» онлайн - страница 15
Галина Бабич
— Коректний, інтелектуальний рівень... нормальний, — найцікавіші почали уточнювати освіту Шумейка. — Після культосвітнього закінчив Харківський інститут культури. Асоціальних настроїв не помічали, останнім часом захопився політологією.
— Це що? Зрада культурі?
— Обдаровані й духовно активні натури, як пан Шумейко, завжди прагнуть чогось нового. Ви, Миколо Івановичу, хоч і етнолог за фахом, але завжди плутали ярмо і сідло. Культура і політологія — це те саме ярмо і сідло.
— Ви, колего, певно, іронізуєте, коли говорите про Клима Івановича з такою уїдливістю. А з мене просто знущаєтесь.
— Даруйте. За цією, як ви кажете, іронією ховається щирість і мій прогноз: Шумейко піде далі.
Тут кожен замислився, наскільки приязним був із Шумейком.
Особливої дружби Клим Іванович ні з ким не водив, але з багатьма пов'язували служба і обов'язки. Тому, як Лев Толстой, міг собі сказати: «Я живу добре» з колегами.
Що Климові снилося тієї ночі? Не пам'ятав. Правда, під ранок щось наверзлося, але жодним чином не стосувалося сьогоднішньої патетики. Запитаю (тільки б дістатися додому) у дружини. Вона сни читає, як Ріхтер ноти. Шумейкові стало тепло і затишно, думки потекли спокійно і розмірено: нікого не силував, нікого не підсиджував, не зрадив, та й зусиль мало доклав. Аж занепокоївся: а що як передумають. Кілька днів у міністерстві тільки й розмов було, що про нову посаду, яку щойно обійняв Шумейко, а вона — його. Обіймалися багато років. У дім попливли достаток, нагороди, «потрібні» люди, гроші. Як у воду випав із голови Клима цвяшок: бути злидарем — бути ніким. Це вже не про нього. Якось само собою позбувся Клим Іванович свого розчуленого погляду на жебрацтво. На сходах перед входом до церкви він уже не бачив у чорних хустках старчих і не чув позад себе слова молитов. Пане Шумейку! Ви давно вийшли з моди: сьогодні жебрають старці у підземних переходах. А ти ж, читачу, знаєш нашу міліцію: на мерседесі в підземний перехід вона не пропустить не тільки Шумейка, а й самого Президента.
— Сьогодні вдома влаштую феєрверк! Та який!
Ще на порозі впізнала дружина запах її улюблених парфумів. Зраділа. А тоді...
— Цип, цип, цип... моя курочко! — сипав на підлогу Клим Іванович не мідяки, а сотенні й двохсотенні купюри.
— Климе! Що ти робиш? — в нестямі кинулася до нього дружина.
— Фінансую тебе! Цип, цип, курочко... Утям, рідненька, звідки на тебе така благодать звалилася, — додав і зареготав від задоволення.
У такі хвилини дружина ненавиділа його. Але намагалася стримуватися.
— Ти п'яний, Климе!
— Трохи є. Готуємося до захисту докторської.
— У такий спосіб?
— Світ змінив своє обличчя, рідненька.
— Не називай мене «рідненька»!
— Не хочеш, не буду. Я пив сьогодні у найдорожчому ресторані. «Ведмідь» називається. Чула? А знаєш із ким? Тобі й не обов'язково знати. Усі пили за мій кошт. Сказано: готуюсь до захисту докторської.
Дружину вперше охопив відчай. А потім жаль, біль і. ненависть.
— Який же ти нестерпний, Климе!
— Я що, висловлююсь матірно?
— Тільки цього й бракувало.
Замкнувшись у кабінеті, Клим Іванович після випитого спиртного і похмурого настрою спав уночі неспокійно. Прокинувся рано.