Читать «Професор Шумейко» онлайн - страница 14

Три дні — як один день. Семінар відбувся успішно. Цьому сприяв вересень, що більше нагадував ранню весну, аніж осінь, раннє сонце, повільне опадання листя з червоних ірпінських кленів і домашня кухня, якою пишалися письменники.

— Вам голубці чи млинчики?

— І те, і те.

Про найголовніше ми й забули. Упродовж усього семінару в Ірпені їли багато і пожадливо не тому, що зголодніли, а тому, що смачно. Ми захопилися, адже семінар присвячений питанням української культури, літератури зокрема. Клим Іванович, можливо, пізніше міг осягнути, уже в статусі доктора наук, підсумкове резюме одного з учених, який сказав, що українська література «не обривала тя-глості художньої свідомості, часто само-здійснюваної у континіумах». Клим Іванович з цього і почав свій звіт, були й інші рекомендації, у яких виявлялася турбота про національну культуру. Шумейку видався звіт сухий і надто академічний, тому для «приколу» (як каже сьогодні молодь) додав ірпінський ліричний пасаж, частково уже згаданий у даному тексті. По-друге, як було мовлено, маючи мистецьку душу, Клим Іванович прихопив із собою баян, до якого не доходили руки багато років через службові обов'язки і кпини дружини: акордеон — це діло, а баян — та ж сільська гармошка. Вона у мене з вищою освітою і тому їй важко відрізнити баян від гармошки. Але Клим ризикнув. І тоді... може саме це врятувало звіт, де зазначено: «Протягом даного терміну проведення семінару було неухильно дотримано закон паритету звучання в п'ятдесяти відсотках пісенних творів українських (українських жирно підкреслено) авторів під час культурної програми семінару».

Шеф був у захопленні. Забув навіть привітатись.

— От і гаразд! А я гадав, що і цього разу будуть марно витрачені державні кошти.

— Климе Івановичу, одійдемо убік, тут усе й усі слухають.

— Як вам нова вакансія, яка, вважайте, уже в кишені?

— Та нічого... — ніяковів Клим Іванович.

Ув' один день (моя рідненька не повірить!) не тільки національна культура, але майже вся оздоровча сфера України опи-нились в руках, чи то пак, кишені Клима Івановича Шумейка. Міністерські колеги наказ прочитали, бо мали вищу освіту і, Богу дякувати, писати і читати навчилися.

— Таланить цьому Шумейкові, — шелестіли проміж собою.