Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 41

Особливістю злочинів з похідними наслідками є те, що наслідки другого порядку настають у них не безпосередньо через вчинення самого діяння, а в результаті розвитку наслідків першого порядку. Закінченим даний вид одиничного злочину визнається з моменту настання наслідків другого порядку.

Зазначена проблема має два аспекти. Перший стосується питань кваліфікації за чинним законодавством про кримінальну відповідальність повторності тотожних злочинів, за жоден із яких особу ще не було засуджено. Протягом багатьох років домінуючою як у теорії, так і на практиці була позиція, згідно з якою кілька вчинених особою закінчених тотожних злочинів за відсутності інших кваліфікуючих ознак завжди кваліфікувалися лише за однією статтею Особливої частини КК України, а саме за тією її частиною, яка встановлювала відповідальність за повторне вчинення такого злочину. Такої позиції дотримувався і Пленум Верховного Суду України, коли, наприклад, щодо хабарництва рекомендував судам кваліфікувати кілька вчинених особою тотожних злочинів (одержання чи давання хабара) лише за ознакою передбаченої в законі повторності, без окремої кваліфікації кожного конкретного злочину, що становить таку повторність. Тобто Пленум керувався тим, що ознакою передбаченої в законі повторності охоплюються як перший, так і всі наступні тотожні злочини, що виключає їх кваліфікацію за сукупністю. Проте з часом, наприклад, щодо умисного вбивства, зґвалтування, злочинів проти власності Пленум Верховного Суду України висловив зовсім іншу позицію і пропонує судам у разі вчинення кількох тотожних злочинів перший із них за відсутності інших кваліфікуючих ознак кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші як вчинені повторно – за іншими частинами відповідних статей КК України. Тобто, як і у випадках повторності однорідних злочинів, Пленум вважає, що кожен зі злочинів, що утворюють повторність (незалежно від того, чи складається вона з тотожних або однорідних злочинів), також повинен отримати самостійну кваліфікацію і, отже, у таких випадках має місце не тільки повторність, а й сукупність злочинів з усіма наслідками, що звідси випливають.

Останні рекомендації викликають обґрунтовані сумніви. Щоправда, Пленум Верховного Суду України у постанові від 4 червня 2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив та їх правові наслідки» висловив рекомендацію, згідно з якою коли особа вчинила кілька тотожних злочинів, які утворюють повторність, але перший з них не має кваліфікуючих ознак, то він кваліфікується за частиною першою відповідної статті Особливої частини КК України, а наступні злочини за відсутності інших кваліфікуючих ознак – за частиною другою цієї статті за ознакою вчинення їх повторно (п. 9). Отже, у всіх цих роз’ясненнях висловлені різні рекомендації судам, причому всі вони аж ніяк не враховують положення ч. 2 ст. 70 КК України, відповідно до яких незалежно від того, за якою кількістю статей Особливої частини КК України кваліфікуються діяння суб’єкта, остаточне покарання за них визначається в межах, установлених санкцією статті (частини статті), що передбачає більш суворе покарання (виняток становлять лише випадки, коли хоча б один зі злочинів, що входить до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким).