Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 42

Другий аспект розглядуваної проблеми полягає в тому, що деякі фахівці вбачають у конструкції складів злочину, в основу кваліфікуючих ознак яких покладено факт попереднього вчинення злочину тією самою особою (тобто повторність чи рецидив), порушення закріпленого у ст. 61 Конституції України і відтвореного у ч. 3 ст. 2 КК України принципу «nоn bis in idem», оскільки, на їхню думку, таке конструювання складів злочину фактично призводить до повторного притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення одного й того самого злочину.

Проте є прихильники й іншої позиції, згідно з якою зазначений принцип (неприпустимість подвійної відповідальності за одне й те саме діяння) жодним чином не порушується ні тоді, коли повторність або рецидив фігурують як кваліфікуючі ознаки складу злочину (ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 201,

ч. 2 ст. 368 КК України), ні тоді, коли ці самі обставини визнаються такими, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України), бо закон тим самим лише враховує посилену суспільну небезпечність особистості винного і надає їй значення або обставини, що обтяжує кримінальну відповідальність (кваліфікуючої ознаки), або такої, що впливає на посилення покарання. Саме такий висновок постає з положень ч. 4 ст. 67 КК України, де сформульовано правило: «якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує». Таким чином, закон забороняє можливість подвійного врахування одних і тих самих обставин і тим самим виключає можливість порушення принципу «non bis in idem».

Крім того, скасування повторності, не пов’язаної із засудженням, може призвести до того, що особі, яку засуджують вперше за кілька тотожних злочинів, буде призначено таке саме покарання, як і особі, яку засуджують лише за один злочин. Тобто інші злочини можуть лишитися безкарними. Проте скасування рецидиву і повторності, пов’язаної із засудженням (як кваліфікуючих ознак злочину або як обставин, що обтяжують покарання), поставить у нерівне становище осіб, які вперше вчинили злочин, і осіб, які вже були піддані покаранню, а це суперечить як принципу індивідуалізації покарання, так і такій його меті, як попередження нових злочинів.