Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 153

Підставою звільнення від покарання у випадках, передбачених у ч. 4 ст. 74 КК України, є втрата особою суспільної небезпечності на час розгляду справи в суді. Висновок про це суд має зробити з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці.

Під бездоганною поведінкою традиційно розуміють таку поведінку особи в побуті, родині, трудовому чи педагогічному колективі тощо, за якої вона додержується загальноприйнятих правил людського співжиття. Сумлінне ставлення до праці – це виконання особою, яка має роботу, своїх трудових обов’язків без порушень трудової дисципліни.

Умовою, без якої здійснити звільнення від покарання навіть за наявності підстави для такого звільнення неможливо, є факт вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості (ст. 12 КК України).

За своїм характером звільнення особи від покарання у зв’язку із втратою нею суспільної небезпечності є факультативним, тобто навіть за наявності юридичного складу звільнення суд має право, але не зобов’язаний його здійснювати. Оскільки жодних вимог щодо подальшої поведінки звільненого від покарання не висувається, цей вид звільнення є безумовним.

Кримінально-правові наслідки звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності для неї є виключно позитивними. Така особа не лише не відбуває покарання, а й визнається несудимою (ч. 3 ст. 88 КК України).

Зазначений вид звільнення від покарання не набув достатнього поширення у вітчизняній судовій практиці. Однією з причин його недостатньої популярності є недосконалість законодавчого визначення підстави його здійснення. Втрата особою суспільної небезпечності як підстава такого звільнення є категорією абстрактною та оцінною. При цьому постає питання, чи «залишилося» вчинене такою особою діяння суспільно небезпечним. Та й взагалі, чи можна відмежувати суспільну небезпечність діяння від суспільної небезпечності його автора? На ці питання в теорії кримінального права, незважаючи на тривалу дискусію, немає однозначної відповіді. Не витримує критики й законодавче визначення обставин, які свідчать про втрату особою суспільної небезпечності. Вони також є абстрактними. До того ж вимога сумлінного ставлення до праці застаріла. І річ не лише в існуванні «армії безробітних», а в невідповідності нехай і завуальованого, та все ж примусу до роботи сучасним уявленням про права людини.

З метою приведення законодавчого визначення підстави такого звільнення у відповідність із сучасними реаліями, а в кінцевому підсумку – до активізації застосування зазначеної форми кримінальної відповідальності в процесі спеціальної протидії злочинності, доцільно, на наш погляд, здійснити своєрідне об’єднання положень ч. 4 ст. 74 та ст. 69-1 КК України. Тобто доцільно максимально конкретизувати підставу звільнення від кримінальної відповідальності.

4.2.2. Звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 КК України)