Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 129

Відомо, що не всі обставини, які обтяжують покарання, є обов’язковими для врахування при його призначенні. У частині 2 ст. 67 КК України суду надано право залежно від характеру вчиненого злочину не визнати деякі з них такими, що впливають на тяжкість покарання. У зв’язку з цим постає запитання: чи вважати відсутністю обставин, що обтяжують покарання, ситуацію, коли фактично такі обставини мають місце, але суд не враховує їх через їхню факультативність?

Якщо зазначені обставини за певних умов не впливають на, так би мовити, первинний вибір виду і розміру покарання, тобто не враховуються як обтяжуючі у конкретній справі, вони не повинні враховуватись і на наступній стадії визначення міри покарання, тобто при застосуванні ст. 69-1 КК України. Якщо ж суд вирішив врахувати одну з цих обставин як таку, що обтяжує покарання, застосувати зазначену ст. 69-1 КК у цьому випадку неможливо.

Отже, «відсутність обставин, що обтяжують покарання» як друга умова застосування ст. 69-1 КК України означає безумовну відсутність обставин, передбачених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК України за умови, що суд не скористався правом не визнавати обтяжуючими обставинами ті з них, що передбачені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК України.

Характеризуючи цю умову застосування ст. 69-1 КК України, виникає ще одне важливе запитання, чи може суд застосувати її за відсутності обставин, передбачених ст. 67 КК України, але за наявності кваліфікуючих обставин, передбачених статтями Особливої частини КК України, з огляду на те, що ці обставини за своїм характером також є обтяжуючими покарання? На нашу думку, на це питання слід дати негативну відповідь. Незважаючи на обтяжуючий покарання зміст, вони, як відомо, передусім впливають на кримінально-правову оцінку самого злочину, а тому обумовлюють встановлення більш жорстких санкцій за його вчинення. Надавати таким обставинам ще й значення блокуючого фактора в застосуванні ст. 69-1 КК України було б несправедливо. Це порушувало б кримінально-правовий принцип економії репресії.

Остання умова застосування ст. 69-1 КК України – визнання підсудним своєї вини. Йдеться про визнання підсудним своєї вини у вчиненні злочину, який йому інкримінують. Визнання вини в іншому злочині до уваги не повинно братися. Під час розгляду справи, з огляду на сукупність усіх її обставин, суд має встановити: таке визнання є щирим чи удаваним. Щирість визнання вини може підтверджуватися добровільним зізнанням у вчиненні злочину, щирим каяттям або активним сприянням розкриттю злочину, тобто тими обставинами, що складають першу умову застосування ст. 69-1 КК України. Але щирість каяття не виключається й у випадку відсутності названих вище обставин, інакше не було б жодного сенсу виокремлювати третю умову застосування цієї статті як окрему. Визнання суб’єктом злочинного діяння своєї вини має бути всебічно перевірене. При зміні під час розгляду справи в суді підсудним показань, наданих ним на досудовому слідстві, суд має з’ясувати причину цього, а також ретельно перевірити всі його показання і дати їм належну оцінку.