Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 127

Прийнятий Верховною Радою України 15 квітня 2008 року Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» є одним із небагатьох законів, яким до чинного КК України внесено положення, спрямовані на пом’якшення кримінально-правового впливу на суб’єктів злочинних діянь. Згідно з цим законом Загальну частину КК України доповнено статтею 69-1, яка регламентує призначення покарання за наявності пом’якшуючих обставин. Зокрема, визначає, що за наявності обставин, які пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Впровадження зазначеного положення до національного законодавства про кримінальну відповідальність спонукатиме осіб, які вчинили злочин, до позитивної посткримінальної поведінки, а саме: критично оцінювати своє суспільно небезпечне діяння та його наслідки; до щирого каяття у вчиненому, добровільного надання інформації про злочин та обставини його вчинення, а також про співучасників, місцезнаходження знарядь та засобів вчинення злочину тощо. Крім того, усвідомлення злочинцем можливості пом’якшення покарання на умовах, визначених цією статтею, стимулюватиме бажання добровільного відшкодування завданої потерпілому шкоди, що обумовлює її мінімізацію. Реалізація положення, визначеного зазначеною статтею КК України, спрямована також на підвищення ефективності діяльності із розкриття та розслідування злочинів, зокрема на скорочення строків їх проведення.

Важливим аспектом ефективного застосування зазначеної кримінально-правової норми є правильне законодавче визначення та чітке розуміння умов зменшення строку або розміру покарання.

У навчальній літературі з кримінального права та науково-практичних коментарях законодавства про кримінальну відповідальність автори лише стисло коментують законодавчі положення на цю тему, не намагаючись висловити критичні зауваження та висновки щодо можливого вдосконалення законодавства. Поки що немає жодного фундаментального дослідження цієї проблеми в Україні. Самостійним завданням є визначення напряму подальших наукових розвідок на цю тему.

Проаналізувавши ст. 69-1 КК України, можемо виокремити три умови для застосування кримінально-правової норми, закріпленої у ній:

1) наявність обставин, що пом’якшують покарання, передбачених у пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України;

2) відсутність обставин, що обтяжують покарання;

3) визнання підсудним своєї вини у вчиненні злочину.

З’ясовуючи сутність першої з них, зазначимо, що з огляду на використану законодавцем множину (обставин), а також те, що в п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України міститься три окремі обставини, що пом’якшують покарання – з’явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину – виникає запитання: для застосування норми, що характеризується, потрібна їх сукупність чи достатньо однієї з них? На наш погляд, достатньо хоча б однієї обставини, визначеної в п. 1 ст. 66 КК України, але за умови, що є хоча б одна обставина, визначена в п. 2 цієї статті. Це витікає з логічного та граматичного тлумачення положень ч. 1 ст. 69-1 КК України, зокрема із застосування законодавцем єднального сполучника «та». Причому зазначена норма може застосовуватися за наявності цих обставин у будь-якому їх сполученні. Наприклад, в одних випадках може бути щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, в інших – активне сприяння розкриттю злочину й усунення заподіяної шкоди, в третіх – щире каяття й добровільне відшкодування завданого збитку тощо. Такої думки дотримуються й інші науковці.