Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 119

Ступінь здійснення злочинного наміру визначає, до якої стадії було доведено злочин – до стадії готування або замаху. Коли йдеться про замах на злочин, то при призначенні покарання суд враховує, був він закінченим (невдалий замах) чи незакінченим (перерваний замах).

Потрібно також встановити, чому саме, через які причини злочин не було доведено до кінця. Хоча всі ці причини не залежать від волі суб’єкта злочинного діяння, проте злочин може бути не доведений до кінця, наприклад, через неосвіченість, хвилювання, невміння, непридатність застосованих суб’єктом засобів чи знарядь або внаслідок того, що він не зміг подолати опору потерпілого чи був затриманий працівниками правоохоронних органів або громадянами. Невміння або неосвіченість як причина того, що злочин не було доведено до кінця, може потягти призначення більш м’якого покарання, ніж ситуація, коли посягання було перерване через затримання винного або через активний опір потерпілого.

Якщо в ч. 1 ст. 68 КК України закон називає чинники, які має врахувати суд при призначенні покарання за незакінчений злочин, то в частинах 2 та 3 ст. 68 КК України встановлюється максимальне покарання, в межах якого воно може бути призначено судом у цих випадках. Ці граничні межі диференційовані в законі залежно від стадії незакінченого злочину і за готування до злочину (ст. 14 КК України) строк або розмір покарання складає половину (ч. 2 ст. 68 КК України), а за замах (ст. 15 КК України) – дві третини (ч. 3 ст. 68 КК України) максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України. Із цих приписів частин 2 та 3 ст. 68 КК України випливає, що їх вимоги мають для суду обов’язковий характер, а передбачені ними правила пом’якшення покарання застосовуються:

– лише у випадках вчинення особою незакінченого злочину – готування або замаху, але обходять готування до злочину невеликої тяжкості, яке згідно з ч. 2 ст. 14 КК України не тягне за собою кримінальної відповідальності;

– лише до таких видів покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф) і не можуть бути застосовані, якщо найбільш суворим видом покарання в санкції є довічне позбавлення волі (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК України), оскільки останнє має безстроковий (невизначений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять тільки випадки застосування положень частин 2 та 3 ст. 68 КК України до осіб, яким згідно з ч. 2 ст. 64 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі призначено бути не може і до яких у зв’язку з цим вимоги частин 2 та 3 ст. 68 КК України мають застосовуватися відповідно до встановленої в санкції максимальної межі позбавлення волі на певний строк (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року у редакції від 12 червня 2009 pоку);