Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 121

При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись загальними засадами (статтями 65–67 КК України), враховує: а) характер та б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

Характер участі визначається конкретною роллю, яку виконував співучасник у злочині: був організатором злочину або його виконавцем, підбурювачем або пособником. З огляду на це підбурювачу має призначатися більш суворе покарання, ніж пособнику, тому що перший викликає у виконавця рішучість вчинити злочин, тоді як другий лише сприяє цьому. Ще більш суворе покарання має бути призначене співучаснику, який поєднує дві або більше ролей у вчиненні одного злочину (наприклад, одночасно є організатором і виконавцем злочину або підбурювачем і пособником).

Ступінь участі у злочині характеризує інтенсивність дій співучасника. Так, особа може бути активним виконавцем злочину, а може виконувати цю роль під тиском інших співучасників; може бути пособником, який лише надав знаряддя злому для крадіжки, а може і вказати місце крадіжки, назвати зручний для цього час, надати необхідні засоби, обіцяти збути викрадене. Таким співучасникам за інших рівних умов буде призначене різне за суворістю покарання, міра якого визначається ступенем їх участі в злочині.

У статті 68 КК України доповнено загальні засади призначення покарання (статті 65–67 КК України) також особливими додатковими вимогами (спеціальні правила), якими має керуватися суд, призначаючи покарання за злочин, вчинений у співучасті (статті 26–31 КК України).

Щодо законодавчого визначення відповідальності за вчинення злочину у співучасті слід констатувати, що вона перебуває в «зародковому» стані. Як і у випадку із законодавчим визначенням такої відповідальності щодо незакінченого злочину, у ст. 16 КК України відповідальності за вчинення злочину в співучасті також присвячено кілька законодавчих положень, але насправді вони стосуються не відповідальності, а правил кваліфікації злочинного діяння. Причому зазначеним положенням законодавець присвятив не одну, а дві статті (29 та 30) КК України з промовистими назвами «кримінальна відповідальність ...», але зміст цих статей не відповідає їхній назві. До того ж, спірною є позиція законодавця, висловлена ним у ч. 1 ст. 29 КК України щодо того, що, кваліфікуючи діяння виконавця, не потрібно посилатися на ч. 2 ст. 27 КК України.

Співучасть як різновид вчинення злочинних діянь не створює якихось особливих і самостійних підстав кримінальної відповідальності. В ч. 1 ст. 2 КК України вказано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений цим Кодексом. Тож підставою кримінальної відповідальності за співучасть є наявність складу співучасті у злочині в діях усіх співучасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 КК України виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає покарання за вчинений ним злочин. Це дає право авторам офіційного та доктринального тлумачення закону робити висновок, що посилатися при цьому на ч. 1 ст. 29 чи ч. 2 ст. 27 КК України немає потреби.