Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 117

У зв’язку з характеристикою обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, великого значення набуває мотивування покарання у вироку. Із приписів ч. 2 ст. 65 КК України випливає необхідність мотивування покарання, а відповідно до ст. 334 КПК України суд зобов’язаний мотивувати у вироку призначене покарання, а також повинні бути наведені підстави обрання судом його відповідної міри. Мотивування покарання має бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Тому не можна визнати задовільним таке мотивування покарання, коли у загальній формі, без належної конкретизації, суд посилається у вироку на врахування «тяжкості вчиненого злочину або даних про особу винного». Зазначене також стосується обвинувальної промови прокурора в суді.

Мотивуючи міру покарання, прокурор та суд можуть посилатися лише на ті обставини, що були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні. Отже, будь-яка з обставин, що пом’якшує чи обтяжує покарання, має бути предметом розгляду і доведення в судовому засіданні і лише за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, вона може бути основою вироку і включена у мотивування призначеного судом покарання.

Кожна з обставин, що пом’якшує або обтяжує покарання, не може розглядатися ізольовано. Закон орієнтує суд на врахування всіх обставин в їх сукупності, що і є підставою обрання судом конкретної міри покарання. Лише за таких умов одні обставини підкріплюють чи нейтралізують інші або виступають як більш чи, навпаки, менш вагомі.

На практиці є ситуації, коли одна й та сама обставина передбачена у диспозиції статті Особливої частини КК України як ознака складу конкретного злочину і водночас фігурує в переліку тих обставин, які зазначені у статтях 66 або 67 КК України як такі, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Наприклад, у ст. 116 КК України передбачено відповідальність за вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, наявність якого і визначає кваліфікацію злочину саме за цією статтею КК України. Проте і в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання визнається обставиною, що пом’якшує покарання. Крадіжка підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК України, якщо її вчинено повторно, але у п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України вчинення злочину повторно визнається обставиною, що обтяжує покарання.

У таких ситуаціях виникає запитання: чи може суд, кваліфікуючи дії винного за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК України при призначенні покарання ще раз (тобто вдруге) врахувати ту обставину, що вплинула на кваліфікацію цього злочину, як таку, що пом’якшує або обтяжує покарання, бо вона зазначена і в статтях 66 або 67 КК України? Закон у ч. 3 ст. 66 та ч. 4 ст. 67 КК України вирішує це питання однозначно: якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує або обтяжує покарання, передбачена в диспозиції статті Особливої частини КК України як ознака, що впливає на кваліфікацію злочину, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує чи обтяжує. Це рішення ґрунтується на тому, що коли б одна й та сама обставина враховувалася двічі – і при кваліфікації злочину, і при призначенні за нього покарання, це призвело б до порушення відомого принципу права про неможливість засудження двічі за те саме (ч. 3 ст. 2 КК України).