Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 95

Пізніше, в грудні того року, на зустрічі в будинку Фрейда, стверджуючи, що школа пані Шмідт пропонувала шляхи для здобуття перемоги над неврозом майбутніми поколіннями, Райхова історія про його подорож до Росії лунала альтами захоплення. Все ж його колеги-аналітики зайняли щодо її педагогічних експериментів позицію, що склалася наполовину зі скептицизму і ще на стільки ж із ворожості. Фрейд, який добре знав про хвилю повстання проти психоаналізу в Росії — 1927 року Сталін заборонив перекладати праці Фрейда; а через десять років заборонить психоаналіз узагалі — висміяв Райхову віру в те, що російські сімейні та шлюбні реформи були здатними знищити Едіпів комплекс людини, а відтак й усі її психічні захворювання. Фрейд висловився, що вірити в таке — те саме, що й вважати, нібито «хорошими ліками від кишкового розладу будуть заборона їсти і вставлений в анус корок». Фрейд саркастично припускав, що лише час — єдине мірило прогресивності дитячого неврозу і що їм слід продовжити розпочату Райхом дискусію про сиротинець пані Шмідт через тридцять років. Тоді Фрейдові уже пішов 74 рік, а ще через десять його уже не стане.

Більше того, Фрейд сказав, що «тотальний оргазм» не був відповіддю на невроз, який не має єдино-встановленого чинника. Коли ж Райх продовжував відстоювати свою позицію, заявляючи, що аналіз «повинен зміститися від терапії до профілактики — запобігання», Фрейдові, що траплялося доволі рідко, увірвався терпець: «Той, хто не перестає говорити на одну тему, тим самим демонструє, що хоче бути правим будь-якою ціною. Я більше не дам вам слова», — сказав він. Ричард Штерба, який також відвідав Райхову презентацію, писав, що то був єдиний раз, коли він бачив, аби Фрейд вдався до «авторитарного ставлення».

* * *

Станом на 1930 рік професія психоаналітика сягнула точки тотального розкольництва. Того року Фрейд опублікував працю «Невдоволення культурою», яка стверджувала, що цивілізація вимагала від людини пожертви її свободою. Фрейд стверджував, наголошуючи на «радісному песимізмі», що «за оригінальним задумом людина народжується нещасливою». А ось молодші, більш радикальні аналітики, вважали, що таке пригнічення наших природних інстинктів не було умовою, обов’язковою до виконання.