Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 66

Пауль Федерн, колишній аналітик Райха, був віце-президентом Віденського товариства психоаналітиків і за відсутності Фрейда зміцнив свої позиції в керівництві як виконавець обов’язків голови.

Як і Задгер, в ході аналізу свого протеже той утратив увесь інтерес щодо нього. Федерн вирішив, що Райх був «агресивним, параноїдальним та претензійним» — усі риси, від яких, на його думку, мало б вернути. Майрон Шараф припускає, що Федерн з особливою відразою засуджував часті позашлюбні зв’язки, про які Райх говорив під час сеансів із ним. До того ж Федерн, якого Райх пізніше глузливо опише, як «проповідника з борідкою», не поділяв Райхового вихваляння оргазму. 1927 року, коли світ побачив «Функцію оргазму», Федерн видав книгу (у співавторстві з Генріхом Меном), у якій стверджувалося, що «сексуальне стримування здоров’ю не шкодить» і для приборкання сексуального інстинкту приписувалися холодні ванни, затримування подиху та плавання.

Федерн розпочне, як це називатиме сам Райх, «копати» під нього, намагаючись переконати Фрейда, що Райхова поведінка була такою войовничою, що могла з легкістю трактуватися як патологія, й заохочував Фрейда діяти у відповідь на щораз більшу кількість скарг від їхніх колег на оргастичний фанатизм Райха. «Колись співпрацювати з ним хотілося, бо це стимулювало, — Гелен Дойч так пригадувала мінливі настрої стосовно Райха, що витали у професійних колах. — Він працював у Амбулаторії і його епікризи, зазвичай, були доволі повчальними для молодших колег. Згодом він і сам пустить вартісність своєї роботи на пси, спробувавши ввести декілька понять, що самі по собі правильні, але, вочевидь, не цілком нові, у роль центральних концепцій психоаналізу. Його агресивна манера впровадження цих ідей була йому притаманною… але його безцеремонну та агресивну, не помилюся навіть, якщо скажу параноїдальну, персону було важко зносити».

Федерн набув повноважень вирішувати, кого запрошувати на зустрічі, які проводилися у вітальні Фрейда на Берґассе, 19, лише в другу п’ятницю кожного місяця. Фрейд, працюючи над своєю «Автобіографією», уже був важкохворим, і фантом смерті нав’язливо переслідував його; він відвідав лише одне подальше зібрання і вже ніколи не їздив на конгреси психоаналітиків, тож ці приватні зустрічі були єдиним шансом для багатьох його ревних шанувальників побачити його наяву. Фрейд вирішив, що на один раз могли приходити лише 12 учнів: шість місць було відведено для постійних членів виконавчого комітету Товариства, а ще шість знаходились у постійній ротації між іншими членами.