Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 51

Можна зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що Райх дізнається про спроби Ваґнера-Йореґа перешкодити створенню Амбулаторії, коли розпочне дворічну інтернатуру у відділенні нейропсихіатрїї під керівництвом Ваґнера-Йореґа та Пауля Шильдера (лікаря, до його Райх скерував матір Лори Канн). Коли Райх навчався в нього, Ваґнер-Йореґ експериментував у галузі електротерапії та лікування інсуліновою комою, а також використанням малярії як засобу від слабоумства на останніх стадіях розвитку сифілісу (було встановлено, що гарячка, до якої призводило таке лікування, могла вбивати хвороботворні бактерії) — інновації, завдяки якій той 1927 року отримає Нобелівську премію.

У студентські роки Ваґнер-Йореґ та Фрейд були друзями. Одного разу перший навіть дотягнув другого до ліжка, коли той переборщив з випивкою, й був одним із небагатьох, хто звертався до нього, використовуючи фамільярне прізвисько ду. Хай там як, але їхні шляхи розійшлися 1920-го, коли Фрейд свідчив перед парламентською комісією проти Ваґнера-Йореґа, якого звинуватили у застосуванні надмірної сили при лікуванні військових «аггравантів», як той називав тих, хто видумував наявність хвороби, вдаючись до дезертирства. На початках війни він лікував військовий невроз ізоляцією та молочною дієтою, але швидко встановив, що потужна доза електрошокової терапії була найкращим методом повернення «симулянтів» назад на службу. Такого результату, як той стверджував, він добивався вже за один сеанс тортур. Фрейд звинуватив його у використанні психіатрії як кулемета, під дулом якого змушував хворих солдатів повертатися назад на фронт. У своїй автобіографії Ваґнер-Йореґ писав, що вважав публічну заяву Фрейда «нападом на особистість».

Райх уперше перестрівся у своїй практиці із пацієнтами-шизофреніками, коли впродовж одного року працював інтерном у «хронічному відділенні» державної психіатричної лікарні Штайнгоф. Там Ваґнер-Йореґ як засіб для втихомирення пацієнтів використовував броміди та барбітурати, які, як Райх критично зауважував, ніяк не впливали на їхні основні психопатичні симптоми. «Кожен з них відчував, що його світ розвалюється, — співчутливо писав Райх про «мешканців» клініки, — і, аби хоч якось витримувати, створював свій уявний світ, у якому міг існувати». Його аналітик Пауль Федерн стверджував, що почав досягати певного успіху в проникненні до шизофренічних фантазій пацієнтів та їхнього лікування за допомогою психоаналізу. Райхові подобалась «неотесана сільська прямота» Ваґнера-Йореґа, а його вміння ставити точний діагноз і взагалі змушувало ним захоплюватись. Але Райх не міг продовжувати працювати з ним, адже це мало б вигляд двостороннього фаворитизму. Райх уже вирішив присвятити свою кар’єру психоаналізу, але, щоб вберегти себе від глузливих дотепів свого професора, залишаючи клініку Ваґнера-Йореґа, упевнився, що з історій хворіб його пацієнтів зникнуть усі згадки про сексуальний символізм.