Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 49

Психоаналітик Макс Ейтінгтон, виходець із багатої сім’ї галицьких торговців хутром, який 1920 року фінансував створення перших клінік згаданого вище штибу в Берліні, пізніше писав: те, що мовив Фрейд, «наполовину пророцтво, наполовину виклик». Під час війни, Ейтінгтон керував психіатричними відділеннями декількох угорських військових шпиталів. Разом із Ернстом Зіммелем, директором Прусського госпіталю, у якому лікували солдатів, які страждали від воєнного неврозу, Ейтінгтон заснував Берлінську поліклініку. Установу, що уособлювала післявоєнний дух практичності, можна розглядати як спробу психоаналітиків адаптувати інтенсивне, надмірне лікування воєнних невротиків до цивільного життя у зруйнованому суспільстві тих часів.

Берлінська поліклініка була вишуканим, але й, водночас, стриманим аванпостом цієї військо-лікувальної кампанії проти нервових захворювань; розташувалася вона на четвертому поверсі скромної будівлі й зайняла лише п’ять кімнат. Син Фрейда Ернст — архітектор, який навчався у Адольфа Льосса, — спроектував її спартанський інтер’єр у стилі мінімалізму. У закладі був просторий лекторій й водночас приймальний покій, встелений темною дерев’яною підлогою, на якій стояли шкільна дошка та сорок стільців; чотири приймальні кабінети починалися із подвійних звукоізоляційних дверей і були манірно умебльовані масивними портьєрами, портретами Фрейда та виплетеними з очерету кушетками. Одного пацієнта так неприємно вразила відсутність класичних атрибутів медичних установ, що той просто вийшов з кабінету, бурмочучи собі під ніс: «Як це навіть ультрафіолетових ламп немає?».

Ми не намагаємося виставити Фрейда у світлі войовничого соціального працівника чи то зобразити як такого, що порпався лиш у мізках ледачих та дратівливих багатіїв. Психоаналітик Карл Абрагам, який пізніше займе посаду директора Поліклініки, у своєму передвоєнному листі до Фрейда скаржився саме на таку клієнтуру: «З моєї практики можна судити, що зараз у нас лікується тільки один вид пацієнтів — неодружені чоловіки, які успадкували великі суми грошей». Але уже незабаром усі шість членів медичного персоналу Клініки Абрагама потопали в трясовині пацієнтів із усіх прошарків суспільства: у день відкриття вони провели 20 сеансів психоаналізу. Хоча за ідеєю ті були безоплатними, більшість пацієнтів добровільно жертвували те, що могли собі дозволити. Очікувалося, що фабричні працівники, офісні клерки, науковці, ремісники, хатня прислуга, керівники джазових оркестрів, архітектори та генеральські доньки могли й заплатити, але рівно стільки, як це називав Ейтінгтон, «скільки вони вважають доцільним чи то допустимим за лікування». Фрейд хвалив Ейтінгтона, бо той започаткував ініціативу зробити психоаналіз доступним «широкому загалу, який занадто бідний, щоб заплатити аналітику за його важку працю».